Уряди Карпатської України - історія
Щодо Закарпаття, то цей нетривалий період увійшов в його історію як час розбудови карпатоукраїнської державності, активної, хоча і неоднозначної за оцінками й результатами діяльності автономних урядів краю.
Утворення карпатоукраїнської держави стало наслідком перш за все багаторічної боротьби й різнобічної діяльності патріотичних сил краю в усіх сферах суспільно-політичного життя. Водночас значний відбиток на суспільно-політичні процеси в Європі взагалі, ЧСР та Карпатській Україні зокрема, здійснював міжнародний фактор. Адже короткочасне існування Карпатської України збіглося з гострою політичною кризою в Центрально-Східній Європі напередодні Другої світової війни. Вона була породжена саме цією кризою, стала одним із її наслідків. Втім, як справедливо підкреслює дослідник історії Карпатської України М. Вегеш, «незважаючи на складність тогочасної міжнародної обстановки, Закарпаття, де компактно проживало українське населення, виявилося єдиним регіоном, який виборов автономні права і будував свою державність у союзі з чехами і словаками». Більше того, за переконанням іншого дослідника історії Закарпаття В. Маркуся, «юридичний статус Карпатської України з жовтня 1938 р. до березня 1939 р. далеко переходив рамки автономії, визначені в Сен-Жерменському мирному договорі 1919 р. та чехословацькій Конституції 1920 р. Він наближався до федеральної моделі міждержавних та понаддержавних структур. Очевидно, це була своєрідна модель федералізму, що перебувала у процесі розвитку».
Отже, 11 жовтня 1938 р. в Празі було затверджено перший автономний уряд Закарпаття – Раду міністрів Підкарпатської Русі (офіційна назва). Цій важливій в історії Закарпаття події передували не лише складний перебіг процесів на міжнародній арені, про що вже йшлося, але й істотні зміни в суспільно-політичному житті краю. Зокрема, компромісні домовленості між представниками основних політичних партій, що входили до двох блоків – русофільського (Центральна руська народна рада, Автономно-землеробський союз, Руська національно-автономна партія) і українського (Перша Українська народна рада, Соціал-демократична партія).
21 вересня 1938 р. представники обох орієнтацій підписали спільну декларацію щодо створення автономної адміністрації в Закарпатті, яку було вручено уряду ЧСР та дипломатичним представництвам західних держав у Празі. 8 жовтня в Ужгороді відбулася нарада представників обох орієнтацій за участю депутатів празького парламенту і сенату від Закарпаття, на якій було вирішено: «Домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які одержала й одержить Словаччина». Було досягнуто домовленості щодо персонального складу автономного уряду, створено Національну Раду Підкарпатської Русі. До складу останньої ввійшли представники практично всіх основних політичних сил краю. Того ж дня Національна Рада оголосила себе «єдиним законним представником всіх руських областей Карпат і всього його населення, для якого забезпечується самовизначення і самоуправління». Вимагалася негайна заміна значної частини чеських урядовців в краї місцевими кадрами та прийняття закону про Підкарпатську Русь.У відповідь на всі ці вимоги й претензії 8 жовтня голова нового уряду ЧСР Я. Сирови звільнив з посади губернатора краю К. Грабаря і призначив повноважним міністром Підкарпатської Русі вихідця із Закарпаття І. Парканія. 10 і 11 жовтня він прийняв у Празі представників Національної Ради Підкарпатської Русі, після цього Рада міністрів ЧСР затвердила персональний склад автономного уряду з шести осіб – відомих політичних діячів Закарпаття, які були депутатами парламенту і сенату ЧСР.
Перший автономний уряд Підкарпатської Русі очолив А. Бродій – лідер русофільського напряму в краї, голова Автономно-землеробського союзу. Крім посади прем’єр-міністра, він отримав портфелі міністра шкільництва і міністра федерального уряду в справах Підкарпатської Русі. Міністром внутрішніх справ став Е. Бачинський – представник Республіканської землеробської (аграрної) партії на Закарпатті. Один із лідерів Національної Ради Підкарпатської Русі соціал-демократ Ю. Ревай став міністром комунікацій, а лідер Руської національно-автономної партії С. Фенцик – міністром без портфеля (питання встановлення словацько-закарпатських кордонів). Державними секретарями в уряді стали представник Автономно-землеробського союзу на Пряшівщині І. П’єщак (питання юстиції) і лідер українського напряму в Закарпатті, голова Народно-християнської партії А. Волошин (питання охорони здоров’я і соціального забезпечення). Отже, до першого автономного уряду ввійшло четверо представників русофільського і двоє (Ю. Ревай та А. Волошин) – українського напряму, що, на думку сучасних дослідників, було компромісним рішенням і в цілому реально відображало співвідношення між двома головними політичними силами Закарпаття.
Автономний уряд А. Бродія проіснував всього 15 днів – від 11 до 26 жовтня 1938 р. Першочерговим завданням для нього було врегулювання територіальних проблем, зокрема визначення питання кордону між Підкарпатською Руссю і Словаччиною. Уряд розпочав кампанію за приєднання до краю східнословацьких районів (Пряшівщини), заселених переважно русинами-українцями. С. Фенцик відправився до Пряшева (нині Прешов, Словаччина) для обговорення цього питання і пропагандистської роботи серед місцевого населення. У своїй першій прем’єрській промові А. Бродій заявив: «Первое правительство Карпатской Руси предпримет все меры, чтобы объединить все русские области в Карпатах (от Попрада до Тисы) в одно целое, свободный штат». Надмірна активність уряду в цьому напрямі відсунула на другий план розв’язання не менш злободенних для Закарпаття проблем – господарсько-фінансових, соціальних, внутрішньополітичних, зокрема боротьбу з угорськими й польськими озброєними групами, які все частіше проникали в край, приносячи неспокій, хаос і жертви молодій державі.