Сталінізм як політичний та культурний феномен

Генетичний чинник зумовлений тим, що тоталітарний комуністичний режим функціонував на більшості території України більше 70-ти років, з яких близько 30 припадає на сталінську добу. За цей період у активне життя встигло увійти три генерації населення. Згідно висновків соціальної психології з істотною зміною соціального фону у третій генерації змінюється культурний генокод суспільства. Разючу відмінність у сприйнятті сталінізму і подій, що пов’язані з ним, населенням Східної та Західної України можна пояснити тим, що на Заході комуністичний режим функціонував тільки близько 50 років, з яких майже 10 років припадає на національно-визвольні змагання, а отже культурний генокод населення змінитися не встиг.

Соціальний чинник зумовлений несистемним характером нашої трансформації. Зруйнувавши стару систему, ми не розбудували нової. Жебрацьке існування переважної більшості населення народжує і буде народжувати ностальгію за минулою системою (хоч і поганою, але такою, що забезпечувала прожитковий мінімум), яка у багатьох людей асоціюється з постаттю Сталіна: “Сталін не допустив би її зламу”.Етно-національний чинник. Сталін не тільки зберіг “велику державу”, але повернув їй російський характер. Зараз росіяни переживають період, подібний тому, який після першої світової війни переживали німці. Ображена національна гідність. З могутньої світової держави Росія (у російській ментальності СРСР сприймався як Росія) перетворилася у слабку та залежну. Сталін змішував нації. У період розбудови соціалізму, а потім й комунізму мільйони етнічних росіян, а також людей інших національностей мігрували у інонаціональні республіки, де вони перетворилися на “російськомовне населення”. Розвал Радянського Союзу та виникнення національних держав спричинив психологічний дискомфорт цієї частини населення, що спричиняє ностальгію за Сталіним, який би “в жодному разі не допустив би такого”.

Ідеологічний чинник. Сталін насадив у суспільстві примітивну ідею, за якої усі проблеми та негаразди суспільного розвитку пояснюються “проісками” ворогів. Оскільки примітивні ідеї зрозуміліші примітивним знедоленим масам, ніж наукові теорії, ще чимало людей пов’язують розвал Радянського Союзу та наші теперішні негаразди з удаваними діями внутрішніх ворогів соціалізму, міжнародного імперіалізму, світового сіонізму тощо.

* * *

Наприкінці варто поставити питання: що маємо робити для позбавлення українського суспільства від вірусу сталінізму?

Не викликає жодного сумніву, що в Україні Сталіну повинно юридично надати статус політичного та кримінального злочинця. Необхідно не тільки законодавчо заборонити пропаганду сталінізму, але зробити усе можливе, щоби така пропаганда викликала моральний осуд. По всій Україні, у кожному місті та селі треба збудувати меморіали, присвячені жертвам сталінського голодомору, а один з днів року офіційно оголосити днем вшанування пам’яті жертв комуністичного геноциду. Треба розробити системні заходи з детолітаризації свідомості населеня. Досвід Західної Німеччини, де після Другої світової війни було розроблено та здійснено програму денацифікації суспільства, підказує нам шлях яким маємо рухатися. Мабуть давно настав час розробити щось подібне й в Україні. Здійснення національної програми детоталітаризації суспільства, яка включала б у себе освітній, пропагандистський, просвітницький, інформаційний та інші напрями, має стати дієвим чинником не тільки позбавлення суспільної свідомості від вірусу сталінізму, але й гарантувати те, що режим, що хоч в якійсь мірі нагадував би сталінський, ніколи більше не з’явиться на нашій землі.

ЛІТЕРАТУРА ТА ПРИМІТКИ

[1]Кравчук Л.М. Ми не маємо права знехтувати уроками минулого: Виступ на науковій конференції, присвяченій 60-м роковинам голодомору 1932-1933 рр. // Голос України. – 1933. – 11 вересня.

[2]Политология: Учебное пособие. / Под ред. С.А.Матвеева. – Харьков: Одиссей, 2000. – С.148.

[3]Хайек Ф.А. Дорога к рабству // Новый мир. – 1991. - №7 – С. 177-230; - №8 – С. 181-233.

[4]Поппер К.Відкрите суспільство та його вороги. – У 2-х томах. – Київ: Основи, 1994.

[5]Аренд Х. Джерела тоталітаризму. – Київ: Дух і літера, 2002.