Сталінізм як політичний та культурний феномен

Значно удосконаливши репресивний апарат, Сталін перетворив усю країну на поліційну державу, у якій кожен повинен був слідкувати за кожним і доносити про все, що викликало хоч якусь підозру до відповідних органів. Органи держбезпеки остаточно перетворилися в головний інструмент соціального контролю та управління. За Сталіна НКВД почало планувати кількість арештів “ворогів народу”, кількість посадок та розстрілів. Оплутавши країну густою мережею концтаборів, він створив “архіпелаг ГУЛАГ”, в тенетах якого постійно перебували сотні тисяч в’язнів, які були “залучені” до виконання народногосподарських планів [30].

Проте, створивши небачену до тих пір модель поліційної держави, Сталін зумів надати їй “демократичний” фасад. За нього було розроблено й ухвалено “сталінську конституцію”, яку західні інтелектуали лівої орієнтації поспішили назвати “найдемократичнішою у світі”. За цією конституцією органи законодавчої влади та представницькі органи на місцях формувалися на засадах прямих, загальних, рівних та таємних виборів. “Вибори”, за винятком періоду війни, проводилися регулярно. На вибори приходило 99,99% виборців і 99,99% з них голосувало за представників Блоку комуністів та позапартійних[31]. Кількість депутатів на десять тисяч населення була більшою, ніж у будь якій іншій країні світу. Все виглядало дуже демократично, якщо не ураховувати те, що “вибори” були безальтернативними, а кандидатури депутатів спускалися зверху від відповідних партійних органів.Не менш велику “заслугу” Сталіна становить його зовнішня політика. Сталін не тільки зберіг російську імперію (розвалитися у 1917-1920 роки, подібно до австро-угорської, їй не дало встановлення у Росії тоталітарного режиму, який військовою силою придушив процес розпаду імперії та народження на її теренах національних держав), але й повернув до її лона майже половину територій, які були втрачені під час бурхливих подій російської революції: Прибалтику, Бессарабію, частину Фінляндії (1940), південний Сахалін, Курильські острови (1945). Сталін також приєднав до неї ряд земель, які ніколи не входили до складу Росії: Галичину (1939), Буковину (1940), Закарпаття, майже половину Східної Прусії, чотири північні острови Японії (1945). Будь який тоталітарний режим виношує експансіоністські плани. Потужні тоталітарні режими мріють про світове панування. Сталін стояв на порозі реалізації такої мрії. Якби ж Гітлер не випередив його на кілька тижнів, почавши, будучи погано підготовленим, війну проти СРСР першим, невідомо як далі пішла би історія людства[32]. Проте Радянський Союз, зблокувавшись з західними демократіями, ціною надмірних жертв переміг нацистську Німеччину. За це в нагороду Сталін одержав Середньо- та Південо-Східну Європу, де були насаджені маріонеткові уряди.

Але найбільшим досягненням сталінського режиму було створення нової, тоталітарної культури[33] - культури, якій притаманні ідеологічна ангажованість, культ вождя, міфологізація свідомості, активно-підданський тип поведінки. Для сталінського режиму було недостатнім визнання себе як законного, він вимагав від кожної людини постійного виявлення активності щодо його підтримки. Аполітичність або ж недостатня активність стали розцінюватися як нелояльність, з усіма наслідками, що випливали з цього.

Сталін розбудував гігантський пропагандистський апарат. У систему партійно-політичної пропаганди було включено усе активне населення. Ледве не на все населення Сталін поширив партійно-політичні ритуали: демонстрації, мітинги, урочисті зібрання з нагоди комуністичних свят тощо. Йозеф Шумпетер наголошував, що марксизм є релігією[34]. Сталін довершив процес перетворення марксизму на релігію, яку мусили сповідувати усі члени суспільства. Подібно Торквемаді він знищував усіх єретиків.

Російський науковець Л.А.Сєдов пише “Феномен сталінізму – це наближення до “ідеальної моделі тоталітаризму, хоча скажімо, до орвеллської моделі “1984” він дійсно “не дотягував”, хоча б в тім, що особистість не опинилася в такій мірі зруйнованою”[35]. З таким можна певною мірою погодитися, але з тією поправкою, що у Сталіна не вистачило ані часу, ані засобів для повної руйнації кожної людської особистості. Але Сталін робив усе, щоби зруйнувати людську особистість. Якби у нього були потрібні засоби та час, то можна не сумніватися, що Сталін довів би процес тоталітарного зомбування людей до повної завершеності.

3. Причини живучості сталінізму в українському суспільстві.

Чому ж, не дивлячись, на антигуманну сутність, сталінізм продовжує жити серед нас й сьогодні? Його живучість в українському суспільстві можна пояснити декількома чинниками.

Історичний чинник полягає у тім, що сталінізм не був принципово новим явищем у процесі розвитку російського суспільства та його культури. Російська культура, до поля якої впродовж трьох століть було залучена переважна частина української громади, була внутрішньо готовою до сприйняття сталінізму. Професор соціології Гетерберзького університету Пер Монсон у цьому зв’язку наголошує: “Минулий лад, у тому числі самодержавна, централізована влада, жорсткий контроль таємної поліції над громадянським суспільством, ідеологічна одноманітність – усе це залишилося, змінилася лише ідеологічний зміст старих форм. Сталася страшна мішанина: з одного боку, - стара російська структура і культура, а з другого – нова, що спрямована в майбутнє соціалістична ідеологія”[36].