Сталінізм як політичний та культурний феномен

2. Сталінізм як різновид тоталітаризму.

“Сталінський”, “сталіністські” та “неосталіністські” режими, не дивлячись на існуючи між ними розбіжності, об’єднує те, що усі вони являють собою різні форми одного й того ж суспільно-політичного феномену – тоталітаризму. Специфіка тоталітаризму, як окремого (відмінного від інших автократій)[15] типу політичного режиму можна звести до трьох принципових особливостей.

По-перше, тоталітарні режими - це ідеократичні режим. У їх генетичній основі лежить утопічна ідеологія, що являє собою одну з революційних версій соціалізму. Тоталітарна ідеологія виникає навколо певної інтерпретації ідеї “справедливого суспільного ладу”. Намагання реалізувати цю інтерпретацію на практиці й зумовлюють виникнення тоталітарного режиму. Націленість на мету, яка не може бути досягнутою, спричиняє необхідність великої концентрації енергії, сил та засобів, що породжує всеохоплюючий (тотальний) контроль за суспільною поведінкою, а явний та, здебільше, прихований спротив суспільства протиприродному розвиткові вимагає застосування масового терору.

Тоталітарні режими надають усій суспільній системі ідеологічного забарвлення, а суспільному розвитку штучної траєкторії. Специфіка тоталітарного розвитку полягає в тім, що політична влада намагається силоміць притягнути дійсність до ідеальної моделі “справедливого суспільного ладу”. Такий тип Гайек назвав “централізованим колективістським плануванням”, яке своїм наслідком має руйнацію конкурентних механізмів саморозвитку суспільства[16]; а Поппер охарактеризував як “утопічну інженерію”, яка усуває з процесу суспільного розвитку індивіда[17].

По-друге, тоталітарний режим являє собою завершену форму етатизму, за якої повністю (або майже повністю) руйнуються структури громадянської самоорганізації, саморегуляції та саморозвитку суспільства. Сутність тоталітаризації суспільного організму полягає в тім, що держава, накриваючи собою увесь суспільний простір, починає жорстко контролювати усі сфери суспільного життя. Хоча тоталітарна система має закінчений етатистський характер, проте її ядром є не держава, а політична партія. Підкорюючи собі державу, партія стає державною, а держава, відповідно, перетворюється на партійну. Партійна держава у свою чергу підкоряє собі усі масові організації суспільства, які стають, як пише Желю Желев, “продовженням правлячої партії або, що теж саме, держави”[18]. За допомогою системи масових організацій партійна держава здійснює контроль за соціальною поведінкою усіх верств та прошарків суспільства.

По-третє, тоталітарний режим - це режим суцільного монополізму, за якого монополія однієї ідеології спирається на монополію однієї партії на владу, а та у свою чергу підкріплюється монополією партійної держави на розпорядження засобами суспільного виробництва.Усі ці властивості були притаманні режиму, який зазвичай називають “сталінським”. Проте Сталін не був фундатором ані його ідеології, ані самого режиму. Як ідеолога Сталіна варто визначити як “творчого догматика”[19]. Сформувавшись як політик у річищі марксистської доктрини, Сталін ніколи не посягав на її фундаментальні підвалини. Він “розвивав” марксизм у тій мірі, яку диктували йому логіка реалізації марксистського проекту комуністичного суспільства у конкретно-історичній ситуації та потреби збереження особистої влади. Але сама ідеологія марксизму несла у собі тоталітарну інтенцію. Про це свідчить наступне:

по-перше, марксизм оголосив себе єдиною науковою теорією (“науковим соціалізмом”), яка нарешті відкрила людству усі основні закони суспільного розвитку. Цим самим усі інші теорії автоматично були визнані ненауковими (а за Сталіна – шкідливими);

по-друге, він абсолютизував насильницький шлях переходу до “справедливого” суспільного ладу (комунізму);

по-третє, він висунув ідею “диктатури пролетаріату”, яка на практиці (як і будь яка інша диктатура) спроможна була реалізуватися тільки у формі влади певної політичної групи;

по-четверте, заявивши, що уся теорія комуністів може бути висловлена “одним положенням: знищенняприватної власності”[20], а головне завдання диктатури пролетаріату полягає в тім, щоб “централізувати усі знаряддя виробництва в руках держави”[21], марксизм зумовив позбавлення людей економічної свободи. Відсутність економічної свободи майже автоматично зумовлює відсутність свободи політичної та духовної[22].

Таким чином, марксизм висунув такий соціальний проект за якого держава не могла не стати “приватною власністю бюрократії”, а влада набути тоталітарного змісту.