Політична думка Русі, України та Московії
Надалі ця ідея була розвинена іншими представниками російської політичної думки й увійшла в історію як російська ідея об'єднання народів на чолі з Росією у вселенське православне братство.
Згідно з візантійською політичною традицією підпорядкування духовної влади світській, ця ідея працювала на розбудову Російської імперії. Тому й не дивно, що за наказом російського царя київський патріархат православної церкви знищується і переводиться до Москви.
Відгук цього насильницького переїзду резиденції патріарха з України до Росії відчувається ще й досі: нині в Україні діють три православні церкви — Московського патріархату ("канонічна"), Київського ("неканонічна") та автокефальна. Отже, конфесійна канонічність з погляду політичної доцільності є по суті доволі відносним поняттям.
З кінця XVIII до початку XX ст. Україна перебувала під владою двох імперій: 80 % її населення — у Росії, решта — в Австро-Угорщині. Українці в кожній з імперій опинилися в політичній системі, що докорінно відрізнялася від устрою, до якого вони звикли.
Серед пам'яток політичної думки початку XIX ст. слід згадати насамперед документи таємних декабристських товариств. Останні своїм програмним завданням вважали повалення самодержавства і встановлення конституційного правління. У Петербурзі діяло Північне товариство, а в Україні — Південне на чолі з Павлом Пестелем.
Під впливом декабристів, польського повстання 1830 р. в Києві у 1845-1846 pp. виникла таємна організація — Кирило-Мефодіївське товариство (братство), яке виробило першу політичну програму для українців. Його засновниками були Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Опанас Маркович, Василь Білозерський. До товариства близько стояв Тарас Шевченко, хоча й не був його членом. Члени організації підготували програму, статут, яким стала праця М. Костомарова "Книга буття українського народу". Товариством визначалася
кінцева мета — створення слов'янської демократичної федерації на чолі з Україною і столицею в Києві на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. До складу федерації мали ввійти Україна, Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія. Вища законодавча влада передавалася двопалатному сейму, виконавча — президентові. Реалізувати свою програму товариство планувало виключно мирним шляхом — здійсненням реформ. Передбачалося скасувати кріпацтво, ліквідувати юридичні відмінності між станами, зробити освіту доступною для всіх громадян, проголосити свободу совісті.У 40-х роках політична думка України була гідно представлена Тарасом Шевченком (1814-1861). Духовні віяння Західної Європи, радикальні республіканські ідеї Французької революції вплинули на формування політичних ідей Т. Шевченка. У своїх творах він повертає з небуття історичну пам'ять українців.
У другій половині XIX ст. виступили такі видатні теоретики, як М. Драгоманов, І. Франко, Ю. Бачинський, М. Міхновський, М. Групіевський, К. Левицький. Вони сформулювали широку політичну та соціально-економічну програму боротьби за визволення українського народу. Найрадикальніпіими були погляди М. Міхновського, який, відмовляючись від культурно-територіальної автономії (І. Франко), слов'янської федерації (М. Драгоманов) і федерації з Росією (М. Грушевський до 1918 p.), проголосив однозначно — "Україна для українців!"
У середині XIX ст. політичний устрій як у Росії, так і в Австро-Угорщині зазнав удару, що породив сумніви щодо його ефективності та могутності.
Звідси й поширення революційних настроїв і стимуляція нових політичних ідей.
Михайло Драгоманов (1841-1895) висунув ряд цікавих ідей, зокрема щодо еволюції суспільства від роду, племені через сім'ю до держави. Від держави розвиток сягає найвищої політичної організації — всесвітньої федерації.
М. Драгоманов розробив політичну програму для України, в якій пропонувалося самодержавство замінити парламентською владою (ухваленням конституції).
Перебуваючи на федералістських позиціях, М. Драгоманов не виступав за відокремлення України від Російської імперії, але
вважав за потрібне реорганізувати її у вільну конфедерацію автономних регіонів.