Людина та історія в екзистенціальній філософії Карла Ясперса

І як вважає проф. Богомолов, Бог у Ясперса є результатом виродженого, містифікованого розумінням ним (авт. - Ясперсом) людини – тієї, яку він називає, у найвищому її прояві, екзистенцією. Невизначене в самій системі філософії Ясперса, це поняття може бути визначене в системі діалектичного та історичного матеріалізму як вираження соціальної природи індивідуальної людської особистості. Звідси стають зрозумілими описи „екзистенції” Ясперсом: її „інтенціональність”, тобто, направленість на інші особистості („екзистенції”), в різнотипних відношеннях з якими вона знаходиться; і її „комунікація”, тобто, спілкування з ними, у всіх її протиріччях, яка очевидно відображає усі протиріччя антагоністичного суспільства; і такі її „знаки”, як свобода, вибір, рішення. Тобто, в структурі „екзистенції” відображаються реальні суспільні відносини.

„Філософська віра” Ясперса є досить парадоксальною: вона несумісна з вірою релігійною, з релігією одкровення в особистому плані, але є сумісною з нею в соціальному плані. Релігія, вважає Ясперс, назавжди залишиться „філософією” звичайної людини, тим єдиним авторитетом, який визнається нею в вищих питаннях сприйняття світу. І в той же час філософія не може вирішити релігійні задачі і завжди залишає місце для релігії. Філософія виходить за межі релігії, але залишається під її владою. Бо „філософ – окрема особа, він живе на свій страх і ризик ... Але, як людина, він є членом деякого цілого, і його філософствування також з самого початку є в цьому взаємозв’язку. Цей взаємозв’язок забезпечується у світі державою і релігією в авторитарній формі. Без авторитету неможливе людське життя”.

Свободу (волю) Ясперс витлумачує як „вільну покірність волі Божій”. А якщо ж людина претендує на реальну, справжню свободу, то вона є „бунтарем”, і „якщо бунт стає життєвим принципом, вважається справді істинним і вільним, то людина знаходиться в стані без існування, в житті без усякого підґрунтя, ні на чому не основаному”.

Витлумачуючи міф про Прометея, Ясперс писав, що хоча останній і зробив людину тією істотою, яка вже може не боятися гніву богів – знання і вміння людини роблять її незалежною, – але той же Прометей приніс людині і нещастя. „Біда”, накликана Прометеєм на людей, заключається у тому, що „будь-який винахід, від вогню і аж до ткацьких машин і залізниць, в той час як він покоряє природу, примножує гріхи і хвороби”.Таким чином релігійні екзистенціалісти (окрім Ясперса, це ще, наприклад, К’єркегор) вимагали відречення від розуму, здійснення своєрідного „метафізичного”, тобто, філософського, самогубства. З цим, до речі, гостро не погоджувався французький філософ-екзистенціаліст Камю, який вважав, що розуміння людиною абсурдності свого існування зовсім не повинно супроводжуватися згодою на прийняття такої „дурниці”, він говорив, що „трояндами ілюзій” харчуються тільки осли; „абсурд, який є метафізичним станом людини, у якої наявна свідомість, не веде до бога”.

Будемо вважати, що ми дослідили, хоча б частково, основні погляди Ясперса на людину та її існування. Підведемо деякі підсумки.

Отож, Ясперс поділяв буття на таке, яке виступає у трьох основних виявах: „буття-у-світі”; „екзистенція” та „трансценденція”. Лише під впливом чи під час життя в граничних ситуаціях, людина здатна ледь торкнутися до розуміння істинного буття, зрозуміти , що світ, в якому вона живе, відділяє її від нього (істинного буття).

Ясперс схиляється до цікавої думки про те, що війни, інші катаклізми, спричинені безпосередньо людиною, стають наслідком „вибуху зла”, яке концентрується під впливом діяльності усього людства, а не лише певної його групи, цей вибух лише знаходить втілення в життя цією групою.

Філософ виділяє чотири способи людського пізнання: : зовнішнє буття дає нам звичайне знання існуючих предметів, з якими ми щодня зустрічаємося; свідомість взагалі дає нам очевидне і примусове, всезагальне і необхідне знання; дух поєднує знання, які виникають в перших двох сферах. І, людина існує як „екзистенція” настільки, наскільки усвідомлює себе створеною Богом. Ясперс взагалі багато уваги приділяв питанням релігії і віри, він намагався дати визначення поняттю „філософська віра”. Суть „філософської віри”, за відомою уже й раніше формулою, в тому, що вона існує як віра якою ми віримо, і віра, в яку ми віримо.

Філософ вважає, що будь-який людський винахід приносить як користь, так і стає водночас причиною нових гріхів.

Свободу людини К.Ясперс розглядав як покірність божій волі, та ж людина, яка хоче отримати реальну свободу, насправді отримує життя без мети. Окрім того, в процесі свого існування кожна особистість орієнтується на авторитети, без авторитету (яким і виступає найчастіше Бог) взагалі неможливе людське існування.