НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ. ЇЇ ВИТОКИ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І ТЕНДЕНЦІЇ

Фіхте

ТВОРИ. Найважливіші праці Фіхте були написані ще в Єні: «Grundlage der gesammten Wissenschaftslehre» (1794) ; «Grundlage der Naturrechts» (1796) ;

«System der Sittenlehre» (1798) . Популярний виклад системи: «Bestimmung des Menschen» (1800) . Політична програма: «Der geschlossene Handelsstaat» (1800) .

ПОГЛЯДИ. 1. Метафізична програма та дедуктивний метод. Уже самим розумінням завдань філософії Фіхте відрізнявся від правовірних кантіанців:

критику пізнання він вважав тільки підготовчим завданням, фундаментом науки про буття. Від філософії вимагав, щоб вона, на відміну від спеціальних наук, представила знання у вигляді системи. У свою чергу, система вимагає однорідності, тобто вона повинна спиратись на один принцип. Тому програма Фіхте була метафізичною, систематичною та моністичною.

Метод філософії Фіхте також розумів не по-кантівськи. Він шукав такий метод, який би дозволив знаходити необхідні істини та визначати не тільки як є, але як повинно бути. Це міг здійснити тільки дедуктивний метод. Тому в своїй методології Фіхте повернувся до раціоналістичної традиції, яка була перервана Кантом. Цей метод не тільки утворив прірву між філософією та досвідом і визначив характер його філософії, але й перевів філософію з того шляху, на який її намагався спрямувати Кант, на шлях спекуляції.

2. Епістемологічна вихідна позиція та ідеалістичним розв'язок. Хоча Фіхте і відновив докантівську спекулятивну метафізику, все-таки в принциповому моменті виявляється, що він уже належить до післякантівської епохи, бо перший засновок для своєї дедуктивної системи метафізики шукає в теорії пізнання.

Як і Кант, основним питанням філософії Фіхте вважав відношення мислення та буття. Він бачив лише два способи розуміння цього відношення: реаліс¬тичний та ідеалістичний. Реалізм вважає буття первинним і з нього виводить мислення; ідеалізм, навпаки, вважає первинним мислення. З цих двох позицій

Фіхте вибрав ідеалізм. Він надавав першість мисленню: з бездушного буття неможливо вивести свідоме мислення, міркував він, тому слід спробувати піти в протилежному напрямку. Реалізм користується поняттям незалежного від мислення буття, тоді як критика пізнання відкидає це поняття, бо незалежне буття не тільки неможливо пізнати, його неможливо навіть послідовно мисли¬ти. Отже, критика веде до ідеалізму: вона виявляє, що речі є уявленнями, а уявлення, в свою чергу, закладають існування Я, яке уявляє.

3. Філософія свободи. Те, що Я стало основою філософії Фіхте, мало ще одну причину. Вона полягає в тому, що його філософія виникла з морального ставлення до світу, яка була започаткована ще Кантом. На першому плані його мислення були не теоретичні, а практичні питання. Його цікавив реальний світ не сам по собі, а як поле діяльності. Основою буття для Фіхте були не речі, а Я, яке здійснює вчинки.

Для цього філософа, який дивився на світ із позиції етики, справою особливої ваги була свобода. Її існування не потребувало для нього жодних доказів, а навпаки, вона сама була доказом на користь ідеалізму. Фіхте твердив: якщо з логічної точки зору реалізм та ідеалізм могли би врешті-решт здаватись однаково прийнятними, то свобода вирішує на користь саме ідеалізму. Хто не прагне до свободи, хто почуває себе пасивною істотою, той як філософ буде реалістом. Але хто відчуває себе вільним, для того Я не може бути залежним від матеріальних речей, а тому він може бути лише ідеалістом. Власне таким філософом і був Фіхте.

4. Філософія дії. Етична позиція Фіхте виявлялась ще й іншим способом. Маючи завжди на думці дії та їх результати, він уявляв собі, що всюди, де існує дійсність, перед цим мала бути дія, що її створила. Отже, першою формою буття був не реальний світ, а дія, витвором якої і є цей світ. Це була напевне найбільш парадоксальна доктрина Фіхте, найбільше віддалена від звичайного способу мислення: адже в повсякденному мисленні діяльність передбачає субстанцію, тобто повсякденне мислення здатне зрозуміти діяльність тільки як таку, що здійснюється субстанцією. Фіхте відкинув цей спосіб мислення: субстанція є плодом діяльності, отже діяльність первинніша від субстанції. Таким чином, не субстанція, а діяльність є первинною, метафізич¬ною основою світу, а завданням філософії є пошук не первісних фактів, а первісних актів. Фіхте був першим філософом, який прийшов до цієї акти¬вістської концепції світу.5. Філософія ідеалу. Оскільки субстанція передбачає дію, що її створила, то, у свою чергу, дія передбачає ціль та ідеал, який керує цією дією. Тому первинну основу світу Фіхте вбачав у його ідеальній цілі. Реальний світ виник як результат прагнення до ідеалу, тому чинником, що визначає природу світу, є ідеал, тобто не те, що існує, а те, що повинно існувати. Не ідеали виникають з дійсності, а дійсність з ідеалу. Дійсність можна зрозуміти тільки пізнавши ідеал, з якого вона виникла; тільки завдяки ідеалу можна зрозуміти, чому дійсність є саме такою, а не іншою.