НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ. ЇЇ ВИТОКИ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І ТЕНДЕНЦІЇ

РОЗВИТОК. Фіхте порівняно рано задумав свою доктрину, але поті неодноразово її переробляв. Свій твір –“Wissenschafrslehre” він редагував від 17S до 1813 року не менше шести разів. У цьому його неперервному розвитку можна виділити дві фази: енську та берлінську. Межу між ними утворює 18С рік. Основна відмінність полягала в наступному: в початковій доктрині (яка була викладена вище) Я було найвищою сутністю, тоді як у другій — божество було поставлене вище від Я. Разом із цим переходом до теїзму у Фіхте відбувся перехід від раціоналізму до містицизму, від етики автономної д релігійної, з цим збігся також і перехід від гуманізму до націоналізму.

ЗНАЧЕННЯ. Філософія Фіхте була протилежністю натуралізму, бо приписувала буттю такі властивості, що є просто протилежними тим, які насправді існують у природі. Він вважав, що справжнє буття є подібним не до природі а до ідеалу, не до матерії, а до свідомого, вільного, особистісного Я. Філософі Фіхте не належала до таких, що розвивають натуральний та повсякденний погляд на речі, — вона належить до таких, що утворюють відмінний від природного погляд; здоровий повсякденний розсудок ніколи б не вимислив такої філософії і напевне ніколи б із нею не погодився. Ця філософія перевер¬нула природний порядок: у ній ідеал мав першість перед дійсністю, дія над субстанцією, суб'єкт над об'єктом, Я над зовнішнім світом, свобода над необ¬хідністю, воля над розумом. Після стількох систем, які виводили Я з матерії, а ідеал з дійсності, тут ідеал і Я були визнані первинними й абсолютними елементами буття. В цьому повороті та визнанні першості Я, ідеалу, дії, волі, свободи, в розумінні їх як основи буття полягає сутність фіхтеанства.

Звичайно, філософія Фіхте не була теорією явищ; було б абсурдом, якщо б вона захотіла замінити собою емпіричну науку. Зате вона є зрозумілою як метафізична гіпотеза про природу буття. Це була метафізика в післякантівському дусі. Кантівський критицизм стримував філософів від вибору шляху метафізики, а тих, котрі все ж пішли цим шляхом, він звільняв від обов'язку рахуватись з картиною світу, що нав'язується явищами.

Фіхте, хоча його до філософії привело захоплення Кантом, прийшов до таких результатів, які були діаметрально протилежні кантівським. Філософія Канта була критикою, філософія Фіхте — метафізичною системою. Метод Канта був трансцендентальним, метод Фіхте — дедуктивним. Кант користу¬вався епістемологічними поняттями, Фіхте перетворив їх у метафізичні; людсь¬кий інтелект він потрактував як модель концепції світу. Для Канта інтелект утворював тільки форми, для Фіхте — увесь зміст свідомості. Для Канта "речі в собі" були непізнаваними, тоді як для Фіхте вони не існували взагалі;

насправді ж "річчю в собі" стало для нього Я.

Фіхте мав вплив тільки на своїй батьківщині, але для неї він був рево¬люційним мислителем, який повернув філософію від критицизму до ідеаліс¬тичної метафізики. Шеллінг та Гегель пішли шляхом, який він проклав. Вплив мала переважно його філософія першої фази, бо основні праці другої фази залишались у рукописах, а тому не були доступні.

Фіхте мав також і політичний вплив. Він сприяв пробудженню німецького націоналізму. А вже через сто років націонал-соціалізм на практиці застосував його ідею "замкненої держави" і вбачав у Фіхте одного з своїх ідейних предтеч.РОЗВИТОК ТА ТВОРИ. Особливості інтелекту Шеллінґа пояснюють, чому він не вмів опрацювати обіцяну систему і залишився при обіцянках та начерках. Жвавість і змінність інтелекту, схильність потрапляти під чужі впливи, захоплюватись щораз новими ідеями привели до того, що його думка пройшла через ряд фаз, і чи не кожен новий твір відкривав нову позицію. В цьому відношенні Шеллінг був унікальним мислителем в історії філософії.

Найважливішими були наступні фази його філософії:

1. Період залежності від Фіхте — від 1794. Основний твір цього періоду — “Vom Ich als Prinzip der Philosophies (1795) .

2. Період праці над філософією природи — від 1797. З цього періоду вийшла “System der Naturphilosophies” (1799) , а також «System der transcen-dentalen Idealismus” (1800) .

3. Період "системи тотожності" — від 1801. В цьому періоді інтереси Шеллінґа були найбільш універсальними — саме тоді він найближче підійшов , до створення системи. Але ця система постійно мінялась: вона набувала то естетичного, то етичного характеру. Твори цього періоду: «Darstellung meines Systems der Philosophic» (1801) ; «Bruno, oder iiber das naturliche und gottliche

“Prinzip der Dinge» (1802) .