НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ. ЇЇ ВИТОКИ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І ТЕНДЕНЦІЇ
Натомість справжньою сутністю гегельянства було переконання, що кожна форма буття є необхідною ланкою розвитку. Починання Геґеля справді було величезним, адже він прагнув із природи буття та його розвитку вивести згідно одного принципу усі його форми. В цій системі, де мислення не відокремлювалось від буття, було зіставлено форми логіки, природи та куль¬тури, держави, суспільства, права, релігії, мистецтва, науки. Це була найбільш універсальна філософія, яка будь-коли задумувалася, повна необмеженої довіри до сили людського розуму.
В "Феноменологии духа" (1807) , по словам Маркса, содержатся истинный исток и тайна гегелевской философии. Рассмотрим подробнее это произведение. В нём даётся происхождение диалектики, а также раскрывается принцип абсолютного идеализма: господство мирового разума в мире, абсолютной идеи, которая в своём поступательном развитии развивается от противоположности с предметом до абсолютного знания, т.е. до понятий науки. Таким образом, Гегель пытался раскрыть генезис философского знания,
начинающегося с чувственной достоверности и доходящего до философского знания. Сначала сознание противостоит предмету, который не зависит от него, и не знает своей природы, а также сущность предмета. На второй стадии сознание овладевает своей собственной общественной природой и сознаёт себя в качестве участника исторических событий. Когда сознание ретроспективно обозревает свой собственный путь, то поднимается на третий этап своего развития и доходит до абсолютного знания. В "Феноменологии духа" Гегель, рассматривая исторически весь путь сознания, применяет принцип историзма и даёт толкование общественной природы сознания. Он показывает историческую необходимость развития сознания, которая выражается в разных формах. Однако на ступени абсолютного знания развитие сознания останавливается.У "Феноменології духу" Гегель розглядає таку важливу для філософії категорію, як відчуження, що він розуміє в різних змістах, хоча і зв'язаних між собою. Відчуження для Гегеля це насамперед породження духом природи і суспільства, тобто опредмечивание. Потім під відчуженням він розумів будь-яку доцільну діяльність людини, відчуження діяльності людини в результатах його праці. Крім того Гегель бачив відчуження в перекрученому сприйнятті людьми продуктів своєї діяльності.
У гегелівській філософії духу особливо яскраво позначилися властиві цьому мислителю і німецькій буржуазії того часу узагалі консервативні, а частиною прямо реакційні погляди. Тим не менш було б неправильно на цій підставі зовсім заперечувати позитивне значення робіт Гегеля. Його діалектичний метод ліг в основу більш пізніх філософських робіт.
В оцінці філософії в Гегеля є багато коштовного. Він підкреслював, що філософське узагальнення дійсності не є справа сваволі, примхливе бажання пройтися для зміни разочок на голові, після того, як ходили довго на ногах. Але він не відкидав зміст позитивних наук, просто філософія не повинна з ними вважатися.
Заслуга Гегеля полягає в тому, що він розвив діалектичний метод розуміння світу. Гегель розробив питання взаємозв'язку, руху, розвитку і перетворення кількісних змін у якісні, питання природи теоретичного мислення, про логічних формах і категоріях, у яких здійснюється це теоретичне мислення.
Великий внесок зроблений Гегелем у розумінні методу науки. Метод, відповідно до Гегеля, - це не сукупність штучних прийомів винайдених людиною, вона є щось, що не залежить від предмета дослідження. Метод - відображення реального зв'язку, руху, розвитку явищ об'єктивного світу.
Гегель показав, що пізнання є історичний процес.
Тому істина - це не готовий результат пізнання, назавжди даний, вона постійно розвивається; логічні форми, у яких розвивається істина, мають об'єктивний характер.
3. Обсяг філософії Геґеля. Природа та дух були для Геґеля двома форма¬ми буття. Первісною формою буття є поняття, і власне воно є вихідним пун¬ктом розвитку. Антитезою поняття є природа, яка також є ідеєю, але такою, що відокремилась від мислення і тому здається зовнішньою у відношенні до нього. Синтезою ідеї та природи є дух. Цим трьом формам буття відповідають три частини філософії: логіка, філософія природи та філософія духа.
У своїй логіці за допомогою діалектичних тріад Геґель апріорно виводив категорії мислення, а в філософії природи — форми реального буття. У філософії духа, також тріадично, він виводив спочатку форми суб'єктивного духа, потім форми антитези — об'єктивного духа, і врешті їх синтезу — абсолютний дух (в цій формі дух виходить за межі протиставлення суб'єкту та об'єкту) . Право, держава, моральність є головними формами об'єктивного духа, абсолютний дух проявляється в мистецтві, релігії та філософії.