НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ. ЇЇ ВИТОКИ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І ТЕНДЕНЦІЇ

Щоб пізнати простір і час, немає потреби далеко ходити, адже вони дані нам апріорі й усередині нас. Простір — форма зовнішнього почуття, умова почуттєвого представлення зовнішніх об'єктів.

Час — форма (чи спосіб функціонування) внутрішнього почуття, що обіймає усе, що так чи інакше внутрішньо виявлено. Абсолютною реальністю, по Канті, простір і час бути не можуть, як не можуть бути незалежними від нашого почуттєвого споглядання. Інші розумні істоти, з іншою організацією почуттів, можливо, осягали б світ поза часом і простором.

Тепер зрозуміло, що Кант мав на увазі, говорячи про їх "емпіричну реальність" і "трансцендентальної ідеальності". Простір і час емпірично реальні, тому що будь-який об'єкт даний усередині них. Вони трансцендентально ідеальні, тому що, не будучи речовими, вони тільки форми нашого почуттєвого споглядання (форми не об'єкта, а суб'єкта) . Об'єкти самі по собі можуть бути відкриті тільки спогляданню Божественного розуму, і те в самий момент їхнього утвору. Наше споглядання, оскільки воно не споконвічно, почуттєво, не роблячи свій зміст, залежного від існування предметів, що впливають на суб'єкт. Отже, форма почуттєвого пізнання залежить від нас, але зміст не залежить, воно задано. Які ж підстави геометрії і математики? Фундамент їх не в змісті, а у формі знання, тобто в "чистому спогляданні простору і часу". Саме тому математико-геометричні положення мають абсолютну і загальну необхідність, адже час і простір — апріорні структури суб'єкта, а не об'єкта. Коли ми говоримо: "три лінії утворять трикутник", те думкою конструюємо трикутник, синтетично обмежуючи простір за допомогою апріорного споглядання. Математика ж ґрунтується на часі: скласти, відняти, помножити, усі ці операції розвертаються в часі. Як можливі синтетичні апріорні судження? — головна проблема трансцендентальної філософії, розв'язувана в зв'язку з проблемою простору і часу. Використовуючи апріорні синтетичні судження, ми не йдемо далі почуттєвих об'єктів. І навіть математика з геометрією з усією їхньою універсальністю і необхідністю замкнуті у феноменальній сфері.

2.4.2. Категорії і їхня дедукціяЧуттєвість споглядає, зате розум мислить за допомогою понять. Тому поняття — не споглядання, а функції. Власне функція будь-якого поняття полягає в упорядкуванні деякої безлічі під знаком загального представлення. Виходить, розум — здатність судження. У трансцендентальній логіці уніфікації підлягає чисте різноманіття, що поставляється чистим спогляданням (простір і час) . Активність розуму, що уніфікує, Кант називає "синтезом". Різними модусами синтезуючої уніфікації розуму стають "чисті поняття", чи "категорії". Для Аристотеля категорії були leges entis (закони сущого) , для Канта вони стали leges mentis (закони розуму) . З модусів буття категорії перетворилися в модуси функціонування мислення. Отже, категорії не зміст, а синтезуючі форми. Будь категорії реальними зв'язками, знання про неї було б апостеріорним, емпіричним, що виключало б їх загальний і необхідний характер. Але якщо категорії — ментальні закони, можлива їхня інвентаризація. Аристотель, говорить Кант, був рапсодом категорій, що перешкодило йому додати їм зроблений порядок. На думку Канта, є стільки форм чистого мислення, скільки форм судження. Формальна логіка давала дванадцять форм судження, виходить, і категорій повинне бути рівно дванадцять, їхній паралелізм демонструє таблиця.

Таблиця судженьТаблиця категорій

1. Кількість

1. Загальні

2. Частки

3. Одиничні

1.Єдність

2. Множинність

3. Сукупність

2. Якість

1.Стверджувальні