НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ. ЇЇ ВИТОКИ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І ТЕНДЕНЦІЇ

2.2. "Коперниканская революція" Канта

Математика як наука, не емпірично, а апріорно визначальний свій предмет, породжена грецьким генієм. Рішуча трансформація невпевнених спроб древніх єгиптян упорядкувати знання стала дійсною революцією. "Але світло відкрилося тому, хто вперше довів теорему про рівнобедрений трикутник (байдуже, чи був це Фалес чи хтось іншої) ; він зрозумів, що його завдання полягає не в дослідженні того, що він вбачав у чи фігурі в одному лише її понятті, як би прочитуючи в ній її властивості, а в тім, щоб створити фігуру за допомогою того, що він сам а poiori, згідно поняттям думкою вклав у неї і показав шляхом побудови". Виходить, що геометрія народилася одночасно з щасливою ідеєю, що вона, геометрія, — утвір людського розуму, залежить від нього і тільки від нього. Та ж революція відбулася у фізику, коли виявилося, що розум знаходить у природі те, що сам шукає. "Ясність для всіх натуралістів виникла тоді, коли Галілей став скачувати з похилої площини кулі з ним самим обраною вагою, коли Торрічеллі змусив повітря підтримувати вага, що, як він заздалегідь передбачав, був дорівнює ваги відомого йому стовпа води, чи коли Шталь у ще більш пізніше час перетворював метали у вапно і вапно назад у метали, щось виділяючи з них і знову приєднуючи до них.Натуралісти зрозуміли, що розум бачить тільки те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинний йти перед відповідно до постійних законів і змушувати природу відповідати на його питання, а не тягтися в неї немов на приводу, тому що в противному випадку спостереження, зроблені випадково, без заздалегідь складеного плану, не будуть зв'язані необхідним законом, тим часом як розум шукає такий закон і має потребу в ньому. Розум повинний підходити до природі, з одного боку, зі своїми принципами, згідно лише з який явища, що погодяться між собою, і можуть мати силу законів, і, з іншого боку, з експериментами, придуманими згідно цим принципам для того, щоб черпати з природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує усе, що він хоче, а як суддя, що змушує свідка відповідати на пропоновані їм питання. Тому навіть фізика зобов'язана настільки сприятливої для неї революцією в способі свого мислення винятково лише щасливому здогаду — згідне з тим, що сам розум вкладає в природу, шукати (а не придумувати) у ній те, чому він повинний навчитися в неї і чого він сам по собі не пізнав би.

Дотепер намагалися пояснити пізнання обертанням суб'єкта навколо об'єкта. Але і донині багато чого залишилося непоясненим. Ну а якщо всі навпаки, і об'єкт обертається навколо суб'єкта? Адже саме Копернік припустив зворотну ситуацію: що не сонце, а земля обертається. Так Кант, уже без метафор, запропонував вважати, що зовсім не суб'єкт, пізнаючи, відкриває об'єктивні закони, але навпаки, об'єкт, пристосовуючи, стає пізнаваним за законами суб'єкта. Спробуємо подивитися, говорить Кант, чи не зважуються простіше проблеми метафізики за допомогою гіпотези, відповідно до якої об'єкти повинні погоджуватися з нашим пізнанням? Чи не погодиться це краще з вимогою можливості апріорного знання про їх, що встановлює щось про об'єкти раніш, ніж вони нам дані? Чи не така була ідея Коперніка, що зрозуміли даремність пояснення руху зірок, що обертаються навколо спостерігача, і спостерігача, що змусив, обертатися навколо зірок? У метафізиці тепер можна побачити подібну спробу. Кант зухвало припустив, що об'єкти, можливо, пристосовуються до нашого почуттєвого споглядання. Не інтелект виробляє поняття, здатні виразити об'єкт, але, навпаки, об'єкти, як тільки вони осмислені, починають регулюватися й узгоджуватися з поняттями інтелекту. Тепер зрозуміло, яке підстава апріорних синтетичних суджень — що почуває і мислить суб'єкт, чи суб'єкт із його законами чуттєвості й інтелекту. Але, перш ніж пояснити закони чуттєвості, пояснимо термін "трансцендентальне", часто уживаний Кантом. Трансцендентальним ми називаємо не всяке апріорне знання, говорить філософ, а тільки те, завдяки якому ми довідаємося, що ті чи інші представлення, споглядання, поняття застосовуються і можуть існувати винятково а рrіоrі, а також як це можливо; трансцендентальне стосується чи можливості застосування апріорного пізнання. Звідси ясно, що Кант називає трансцендентальними модуси, чи структури чуттєвості і розуму. Вони названі апріорними саме тому, що властиво суб'єкту, а не об'єкту, але все-таки це структури, що представляють умови, без яких неможливий будь-який досвід із приводу якого б те ні було об'єкта. Трансцендентальне, отже, ця умова пізнаванності об'єктів (умова почуттєвої чутливості і мыслимости об'єктів) . Ми, нарешті, підійшли до змісту "коперниканской революції": у класичній метафізиці трансцендентальними були буттєві умови, тобто умови, без яких немає самого об'єкта, буття як такого. Але після Коперніка стало безглуздо говорити про об'єктивні умови як таких. Залишився об'єкт - щодо суб'єкта, а трансцендентальне стало означати зсув з об'єкта на суб'єкт, тобто те, що суб'єкт вносить в об'єкт у процесі пізнавального дійства.

2.3.Трансцендентальна естетика (теорія почуттєвого пізнання і його апріорних форм)

Наше пізнання, як завжди відзначали філософи, має двох галузей — чуттєвість і розум. Вони відрізняються не по ступені (як думав Лейбниц) , від неясного до ясного, а по самій природі. Можливо, говорить Кант, корінь у них був загальний, але нам він невідомий. За допомогою чуттєвості об'єкти нам дані, мисляться ж предмети розумом. Як би там ні було, але необхідно окремо вивчати об'єкти в тім порядку, як вони спочатку нам дані, а потім осмислені. Теорію почуття і чуттєвості Кант називає естетикою, але не в повсякденному змісті слова, а в етимологічному (aisthesis — від грец. почуття, відчуття) . Таким чином, трансцендентальна естетика вивчає почуттєві структури, за допомогою яких людина сприймає відчуття, форми почуттєвого пізнання, апріорні, по вираженню Канта, принципи чуттєвості. Кант дає наступні термінологічні роз'яснення:а) Відчуття — дія предмета на здатність представлення, оскільки ми піддаємося впливу (наприклад, коли ми почуваємо чи холод жар, солодке чи гірке, бачимо червоне чи зелене) ; б) Чуттєвість (сприйнятливість) — здатність одержувати представлення тим способом, якої предмети впливають на нас; в) Споглядання — безпосереднє пізнання об'єктів. По Канті, є один тип споглядання, і це чуттєвість. Людський розум не споглядає, але, коли думає, завжди звіряється з почуттєвими даними; г) . Об'єкт почуттєвого споглядання називається феноменом, від грецького phainomenon — що виявляється, виявленим. У почуттєвому досвіді ми уловлюємо не об'єкт як такий, але те, як він нам з'являється. Адже відчуття — це зміна (дія) , що об'єкт робить у суб'єкті; д) . У феномені (тобто в речі, представленої в почуттєвому досвіді) Кант розрізняє форму і матерію. Матерія, дана в окремих почуттях, чи модифікаціях, вироблених у нас об'єктами, завжди апостеріорна (не можна відчути холодне чи гаряче, солодке чи гірке інакше як після досвідченої перевірки, але не до її) . Форму ж задає суб'єкт, завдяки йому почуттєві дані вибудовуються у визначені відносини. Форма, по Канті, скоріше спосіб функціонування нашої чуттєвості, і як така вона апріорна; е) . Кант називає "емпіричним спогляданням" пізнання, у якому присутні відчуття, і "чистим спогляданням" форму, що передує матерії і конкретні відчуття; ж) . Є дві форми чуттєвості, чи чистого споглядання: простір і час. Ясно, що простір і час перестають, по Канті, бути онтологічними структурами об'єктів, стаючи власними функціями суб'єкта, "чистими формами почуттєвого споглядання як принципами пізнання".