ОПТИМІЗМ ТА ПЕСИМІЗМ НА ЕТАПІ СТАНОВЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОСВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
На початку 90-х років частка світового доходу, який отримують найбідніші верстви населення, зменшилася до 1,4%. Співвідношення ж рівнів доходів багатих і бідних збільшилося з 13:1 у 1960 р. до 60:1 в останньому десятиріччі ХХ ст. П'ята частина населення земної кулі використовує 85% планетарних благ і ресурсів, тоді як 1,3 млрд. осіб живуть в умовах абсолютних злиднів.
За підрахунками Всесвітнього банку понад 120 млн. осіб у світі — безробітні, близько 700 млн. — частково зайняті, 1 млрд. — безграмотні. Майже кожний третій мешканець Землі все ще не користується електрикою. Приблизно 1,5 млрд. не мають доступу до безпечних джерел питної води, 2 млрд. живуть в антисанітарних умовах, 840 млн., зокрема 200 млн. дітей, голодують або страждають від недоїдання. У бідних країнах щорічно вмирає 14 млн. дітей від невиліковних хвороб і 500 тис. жінок від пологів. Дитяча смертність в країнах «третього світу» в 50% випадків викликана недостатнім харчуванням. Від хронічного недоїдання страждає 43% населення Африки на південь від Сахари. Середня тривалість життя пересічного африканця рідко перевищує 50 років. Число політичних емігрантів і жертв міжетнічних конфліктів збільшилося з 8 млн. наприкінці 70-х років до 23 млн. осіб у середині 90-х. Ще 26 млн. осіб є тимчасовими переселенцями. І число їх продовжує зростати8.
По-друге, глобалізація кримінального світу («глибокого Півдня» у А.І.Неклесса). Низка регіонів, які перебувають нині на економічній і політичній периферії світу (тропічна Африка, деякі райони Південної Азії і т.п.), по суті, стають авансценою численних деструктивних процесів, що вразили планету на порозі нового тисячоліття. Найяскравішими прикладами є Руанда, Ліберія, Сомалі, Афганістан. За відсутності стійкого правового середовища тут дедалі ширше використовуються виключно прибуткові кримінально-терористичні технології, нерідко поширювані й у навколишній світ. До того ж, крім «нормальних держав», що внаслідок тих чи інших обставин переживають соціальний колапс, до цієї групи входять і такі екзотичні утворення типу «піратських республік», як Шанська держава, псевдодержавні утворення каренів та монів чи «зона племен» у Пакистані, транзитний простір східноазіатського «золотого трикутника», південноазіатського «золотого півмісяця», центральноазіатської «золотої зірки» та медельїнської «павутини».
На пострадянському просторі кандидатами на членство у цьому клубі «паралельних суспільств», крім Чечні, є й інші утворення з «локальним суверенітетом»: Абхазія, Карабах, Придністров'я, Південна Осетія, а крім того, такі специфічні ареали, як Крим і Гірський Бадахшан.
Внаслідок розвитку кримінального світу створюється низка островів «транзитної державності» та транстериторіальних кримінальних консорціумів, і зони із «зниженою суверенністю», що контролюються ззовні (Балкани, Ірак, Сомалі, Таджикистан). До того ж сьогодні існує загроза набуття глобальною миротворчістю рис загальносвітового збройного конфлікту.
На наш погляд, можна погодитися з твердженням А.І.Неклесса про те, що «контрнаступ цивілізаційних моделей, що йдуть на зміну структурі суспільства Нового часу, відбувається неначе в двох «регістрах»:
1.«легальної» транснаціоналізації на базі суспільно визнаних інститутів та міжнародного права і2.з одночасним формуванням «світового андеграунду» — трансрегіональних неоархаїчних структур різного генезису»9.
Приймаючи це твердження, варто уточнити, що причини цього процесу набагато глибші.
Глобалізація міри життя приводить до глобалізації міри смерті. Досягнення глобального рівня процесами біофілії, розвитку та виживання має зворотний бік — досягнення глобального рівня некрофілією, розвиток смерті та некрогенезу. Тому оптимізм і песимізм досягають нового глобального рівня, а перевага глобального песимізму може свідчити про обмеженість чи нерозгорнутість міри життя на глобальному рівні.
3. Проблема взаємозв'язку універсального/локального виявляється також у сфері індивідуальних чинників.
В індивідуальних чинниках першими проявами глобалізації були ідеологічні та світоглядні ідентифікації космополітизму та інтернаціоналізму.
Космополітизм утверджував індивідуальне громадянство світу, персоналізм універсального, яке багато в чому означало зниження державного суверенітету, але збільшувало значення прав людини у всьому світі. Заперечення цілісності локального рівня, проте утвердження світової цілісності в безпосередньому зв'язку з мікрорівнем (індивідуальним, сімейним і т.п.), мало своїм наслідком достатньо успішну критику космополітизму з боку інтернаціоналізму.