ОПТИМІЗМ ТА ПЕСИМІЗМ НА ЕТАПІ СТАНОВЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОСВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Друга світова війна мала своїм наслідком підрив могутності європейської цивілізації, геополітична першість якої перейшла до двох «наддержав» — США та СРСР, що сприяло становленню біполярного світу. Західна цивілізація визнала лідерство США, а СРСР посилив свою вагу за рахунок країн Східної Європи.

Оптимізм і песимізм локальних цивілізацій дедалі більше пов'язувався з трансформаціями світового масштабу в двох традиційних для другої половини ХХ ст. напрямах: J-трансформації західного типу, або J-трансформації соціалістичного типу.

Третій етап глобалізації міжнародного життя характеризується руйнуванням біполярних міжнародних відносин, посиленням плюралізму в геополітиці. Початок цього етапу універсалізації пов'язаний із загостренням боротьби за лідерство в західному світі (Європа та США) і соціалістичному таборі (СРСР і Китай)4.

Після розпаду СРСР і Східно-Європейської частини соціалістичного табору відбулося зміцнення європейської цивілізації за рахунок приєднання країн Східної Європи; послаблення Євразійської цивілізації (СНД та її лідера — Росії) через виникнення конфліктів на її території та послаблення впливу в світовому масштабі; посилення впливу Китаю в Тихоокеанському регіоні; активізація мусульманських країн «третього світу» завдяки домінуванню на нафтовому ринку та появі на території колишнього СРСР ознак ісламського відродження.

Отже, становлення світової цивілізації відбувається через зміну структури (посилення боротьби за лідерство в світі й поліцентризм у світового суспільства) та основних функцій локальних цивілізацій.

Сьогоднішня цивілізація характеризується становленням світових економічної і геополітичної підсистем, активною діяльністю міжнародних військових сил (миротворчі війська ООН, НАТО, ОБСЄ і т.п.), наяністю глобальних інформаційних комунікацій (зростання міжнародного значення англійської мови5, Інтернет, супутниковий та мобільний зв'язок, авіалінії і т.п.).

Універсалістські тенденції в локальних цивілізаціях проявляються в оптимістичних, позитивних явищах. Таких, як становлення універсального способу життя в діалектичній єдності з місцевим культурним націоналізмом, про що переконливо писали Джон Несбітт і Патріція Ебурдин: «Чим подібнішим стає наш спосіб життя, тим міцніше ми триматимемося за такі цінності, як релігія, мова, мистецтво та література. В міру того, як зближується наш зовнішній бік життя, ми будемо дедалі більше дорожити традиціями, породжуваними всередині нашого суспільства»6.Діалектична єдність локального та універсального проявляється не лише у способі життя, традиціях та цінностях, але й в структурних, інституціональних та функціональних взаємозв'язках, в утвердженні глобальних міжнародних структур і розподілі функцій (лідерів чи ведених) між державами і навіть цивілізаціями.

Крім глобальних процесів, що породжують оптимістичні сподівання, у світі спостерігається посилення негативних тенденцій, які викликають песимізм.

Цей процес яскраво охарактеризував А.І.Неклесса, який стверджує, що «інтенсивна неоіндустріальна трансформація «тихоокеанського кільця» відбувається паралельно з процесом дехристиянізації західної цивілізації, формуванням віртуальної постекономіки, що спирається на фінансово-правове регулювання глобального ринку.

Водночас у світовому розвитку посилюються деструктивні процеси різної етиології, які призводять до своєрідного саморуйнування соціуму («глибокого Півдня») і загрожують охопити весь заселений простір планети. Новий світ, який формується дедалі виразніше, позначає себе як Рах Есоnomicana. Його домінуюча система координат — геоекономічна. Місце попередніх, біполярних конфігурацій глобального суспільства посяде нова, гексогональна модель світу»7.

Серед негативних явищ суспільного життя найбільший песимізм викликають, у зв'язку з розширенням міри смерті, дві тенденції, наведені в роботі А.І.Некласси.

По-перше, масштабна соціальна криза, пов'язана зі стійким погіршенням умов життя значної частини населення планети.

Ця теза обгрунтована даними Всесвітніх форумів, присвячених проблемі соціального розвитку та глобальній продовольчій ситуації (Копенгаген, березень 1995 р.; Рим, листопад 1996 р.).