ОПТИМІЗМ ТА ПЕСИМІЗМ НА ЕТАПІ СТАНОВЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОСВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Проблема світової цивілізації — це проблема співвідношення універсального та локального, центру та периферії нового рівня суспільного розвитку.

Проблема універсального дедалі частіше опиняється в центрі уваги сучасних дослідників, що пов'язано з об'єктивними процесами, які характеризують формування світової цивілізації.

Так, В.Г.Федотова стверджує, що «концепція універсальності зазнала низки суттєвих змін, і сьогодні вона існує в декількох формах:

1.як ідея прогресу (розвиток на шляху, відкритому Заходом);

2.як ідея суспільної цивілізації, що приносить в жертву національні інтереси і підпорядковує локальне універсальному;

3.як евфемізм Заходу, західного розвитку;

4.як ідея взаємозв'язку людства, як символ універсальних норм та цінностей для всього людства»1.

Це твердження обгрунтовує причинно-наслідковий взаємозв'язок історичних подій «виклику європейській цивілізації» та змінний характер відносин з «неєвропейськими цивілізаціями», але крім каузальних зв'язків, необхідне дослідження тотожності та відмінності в концепціях універсальності та світовому процесі глобалізації.

Причинно-наслідкові зв'язки свідчать — суб'єктність Заходу вже відбулася і є даністю, яка постає, зокрема, і в європоцентристських концепціях універсалізації. Проте це зовсім не означає, що протистояння європоцентризму є руйнуванням тенденцій об'єднання світу в світову цивілізацію.

Для виявлення нових якісних змін варто дослідити якісні зміни попереднього етапу розвитку, що визначають тотожність локальних цивілізацій. Щоб визначити взаємозв'язок оптимізму та песимізму на цьому етапі, головна увага приділятиметься, по-перше, якісним змінам міри життя та міри смерті, по-друге, тим змінам світогляду, які характеризують власне взаємозв'язок оптимізму та песимізму. Тому зупинимось спочатку на найсуттєвіших чинниках, що визначають взаємозв'язок оптимізму та песимізму на етапі формування загальносвітової цивілізації.

1. Природно-географічні чинники змінилися настільки, що необхідно говорити вже про соціоприродно-географічні чинники. Природно-географічні обмеження зберегли своє значення, проте висока мобільність руху дещо зменшила їх вплив. Так, сучасні засоби сполучення дають змогу протягом доби, максимум тижня, дістатися у будь-яку частину світу і переправити туди вантаж. Проте зменшення впливу природно-географічних чинників на людину і суспільство супроводжується збільшенням обмежень соціокультурного порядку. Так, мобільність переміщень залежить від економічних, політичних, соціальних та духовних чинників.

Економічні чинники виявляються в наступному.

По-перше, економічні чинники впливають на стан території. Від економіки залежить розвиток шляхів сполучення, соціальний простір і ритм роботи (наявність і стан доріг, повітряних коридорів, пропускна спроможність, швидкість руйнування/поновлення шляхів сполучення і т.п.), комфортабельність та забезпечення харчовими та іншими вітальними ресурсами населених пунктів на шляху руху.

По-друге, мобільність визначається рівнем виробництва залежно від розвитку транспорту, що використовується на даній території, його характеристик (вантажопідйомність, швидкість, економічність, надійність і т.п.), джерел енергопостачання та віддаленості від ремонтно-профілактичних центрів.

По-третє, економічні чинники проявляються в економічних характеристиках суб'єкта переміщення — це забезпечення фінансовими засобами (або засобами обміну на мобільність), мобільність суб'єкта (вік, енергійність, статус, супроводжуваний вантаж і т.п.) і рівень суб'єкта (індивід, мала група, велика група).