Практична філософія сьогодення: предмет і перспективи
Святість, абсолютність, безумовність трансцендентального начала в моральних принципах завжди входила в предмет релігійно-теологічних трактувань. Інкорпорована в живий досвід моральнісних стосунків релігія виступає вектором легітимації суспільних відносин, активно долучаючись до первинних умов самоконституювання людиною свого існування в суспільстві. Цілком справедливо можна говорити про участь філософії релігії в дисциплінарному колі практичної філософії.
Отже, дисциплінарне коло практичної філософії охоплює, крім етики, філософію економіки, соціальну філософію, політичну філософію та філософію права, філософію екології (метаекологію), "філософію абсолютів" (філософію релігії).
Ми ще раз звертаємо увагу на те, що дисциплінарне поле практичної філософії залишається завжди відкритим. Здебільшого кожна з дисциплін долучається до цього поля певним аспектом, який пов'язаний із конституюванням соціальної дії, невіддільної від конституювання персони й соціальності. Це означає, що дія не просто операціонально "упакована", а й несе в собі очевидності власного розуміння, які задані в смислах та цінностях, завдяки чому всяка дія зрештою неявно спрямована на самість ініціатора і провідника дії, на суб'єкта, але вже як персони. Розуміння особистості як практичної самості не обмежується уявленням про неодмінну наявність у дії свободи, на чому наполягав Кант. "Упаковка" дії виявилась більш складною й різноманітною в контексті еволюції сучасної філософії. Кожна з перелічених вище дисциплін, приналежних до кола практичної філософії, причетна до висвітлення певних складових згаданої "упаковки" практичної дії.
Коли соціальна філософія, наприклад, розглядає суспільство з точки зору системного підходу, коли вона цікавиться сукупністю функцій суспільного цілого, що забезпечують йому успішну адаптацію до мінливого середовища, то в такому разі вона не має відношення до практичної філософії. Але коли ту ж саму соціальну філософію цікавить роль соціальної дії як конституента певного типу відносин між людьми, коли дія транслює собою необхідну для суспільної самоорганізації людей значущість, тоді подібне дослідження мимоволі долучається до практичної філософії. Класична праця Габермаса "Теорія комунікативної дії" показова в даному відношенні.З цього приводу варто сказати про філософію мови. Філософія ХХ ст., особливо його другої половини, пережила явище, яке часто називають "лінгвістичним поворотом". Знову-таки в тому аспекті, де лінгвістика актуалізує тему перформативних актів, наголошує роль актів живого мовлення, вона дотична до практичної філософії. Опиняючись у мовленнєвій ситуації, в безпосередньому контакті діючих учасників мовної гри, суб'єкт мовлення неявно задає, формує і виявляє себе як особистість. Мова як особливого роду царина "ситуюючого розуму" особистості, де вона спонукається до власної індивідуації та розвитку, - один із благодатних напрямів сучасної практичної філософії. Лінгвістичний поворот тим і суттєвий у даному разу, що на феномен мовлення доводиться зважати і в межах етики, і соціальної філософії і т.д., тобто в межах всього дисциплінарного поля практичної філософії.
Роблячи своїм об'єктом дію, що передбачає ситуацію взаєморозуміння, інтерпретації, діалогу, дискурсу взагалі, практична філософія відкриває для своїх осмислень і узагальнень психіатрію, зокрема застосування в ній сучасних версій психоаналізу, методології групової психотерапії та ін. Не менш чутливою практична філософія має бути до соціальної психології, до її вихідних установок в осягненні чуттів і переживань, які відображають складові соціальної дії, доповнюючи їх. За умов широкого застосування технологій маніпулювання масовою свідомістю, коли реципієнти "піар-технологій" не тільки підсвідомо піддаються закладеним у них намірам, а й у певних ситуаціях чинять їм спротив або ведуть при цьому приховану гру тощо, - все це не може пройти повз відповідні осмислення у межах практичної філософії.
Ціннісно-мотивуючий ефект соціальної дії може виявлятись інколи далеко за межами предмета практичного інтересу. Зокрема, сказане стосується науки, яка, здається, керується суто пізнавальним інтересом до дійсності, є спеціалізованою формою реалізації теоретичного відношення суб'єкта до дійсності. Але практичний ефект соціальної дії, що властивий активно комунікуючій науковій спільності, виявляє себе в тому, як саме тематично й методологічно забезпечується розгортання предметного поля наукових досліджень. Він виявляє себе так тому, що наука дедалі більше зважає на ціннісні критерії, які доповнюють науковий досвід не стільки "потім", "ззовні", скільки зсередини, причому "з самого початку", апріорно. Розвиваючи зазначену лінію осмислення, філософія науки, будучи нібито ближче до дисциплінарного блоку теоретичної філософії, не позбавляє себе участі в практичній філософії. Сказане зайвий раз ілюструє відкритість дисциплінарного кола практичної філософії.
Насамкінець слід було б сказати про представництво теоретичної філософії в практичній. Це стосується насамперед онтології та філософської антропології. Всяка практична філософія передбачає імплікованість у ній певних онтологічних посилок, завдяки чому окреслюється буттєвість і сутність практичного як такого, дії зокрема. Тут є різні традиції підходу до цього питання. Одна керується думкою, що уявлення про практику, її етичний сенс, інтерсуб'єктивність дії тощо мають додаватись до вже готових і остаточно сформульованих онтологій, надавши останній колориту конкретики. Інша, починаючи із Сократа, Платона, підтримана Кантом, Шелером, Гартманом та іншими, виходить із думки про присутність попереднього розуміння морально-практичної дії, блага, практичного знання в вихідних онтологічних принципах. Хоча тему відносин онтології та практичної філософії можна вважати відкритою для спеціального обговорення. Для нас тут є суттєвим факт присутності в усякій практичній філософії онтології. Сучасна практична філософія склалась значною мірою під впливом онтологічних посилок феноменологічної традиції з урахуванням всіх її можливих модифікацій, а також онтологічної концепції марксизму із властивим їй акцентом на пріоритеті об'єктивно-матеріального начала практики, онтологічних засад філософії прагматизму, де своєрідно розвинута ідея "прагматичної віри" Канта.