Практична філософія сьогодення: предмет і перспективи
Утилітарно-практичний прошарок соціального життя та еволюції, як видається, також дотичний до практичної філософії, і ця дотичність має виявлятись у специфічний спосіб, не за рахунок гіпертрофії соціальної практики, елімінації практичної філософії, зокрема етики. Сказане вимагає визначитись насамперед щодо етики і практичної філософії.
Етика і практична філософія
Акцентування Канта і його послідовників на етиці (бо саме вона, мовляв, має справу з достеменною практичністю розуму, безумовною для розуму взагалі і його застосування) не позбавлено сенсу, про що йшла мова вище. Етика в цьому значенні має справу з ядром практичного відношення до дійсності. Цим самим виставляється певний орієнтир для практичної філософії, яка має враховувати цей "метафізичний факт" особливого "топосу" етики, коли належить виявляти загальний знаменник для того ряду дисциплін, які складають практичну філософію.
Вже кантіанство кінця ХІХ - початку ХХ ст., намагаючись врахувати віяння часу, почало по суті відступати від ортодоксальної думки про ідентичність практичної філософії та етики.
Трансформація практичної філософії здійснювалась тут, так би мовити, "зсередини", коли діапазон етики мінявся завдяки введенню в неї аксіології чи філософсько-антропологічної проблематики. Хоча, здавалось, етика зберігала свій статус і предмет, але мимоволі вона змінювала свій горизонт. Соціальні, політичні і правові мотиви вривались в
неокантіанське розуміння царини практичної філософії. Не забуваймо, що концепція "етичного соціалізму" існувала у смисловому просторі зазначеної філософії. Інтенція розуміння природи моральної дії зміщувалась від одноосібного, автономізованого суб'єкта до врахування факту його соціальності, пов'язаності інтересом, правом, етосом, нормою з іншими суб'єктами вчинку. Етика неокантіанців мимоволі тяжіла до соціальної орієнтації етики.Сказане стосується доктринально послідовного неокантіанства, де намагались зберегти ідентичність етики як практичної філософії, допускаючи певні концептуальні реконструкції зсередини її об'єкта. Проте, наприклад, М. Вебер, як мислитель, значною мірою зорієнтований і сформований кантівськими ідеями, спонукав до розуміння соціальної переорієнтації етики й сучасної практичної філософії взагалі своєю соціальною теорією. Але той шлях, на який своїми ідеями навертав Вебер, кантіанство не в змозі було торувати методологічно. Тож асиміляція та осмислення здобутків Вебера з метою радикальної зміни практичної філософії залишались тут непосильним завданням. Практична філософія в неокантіанському варіанті так і залишилась етикою, її можливі трансформації з урахуванням ідей соціальності, цінностей, інтересів так і залишились на рівні вартих уваги декларацій.
Разом із втратою позицій неокантіанської філософії в 30-ті-40-ві роки почав згасати інтерес і до практичної філософії взагалі. Це свідчило про кризу вихідних засад її розуміння. Практична філософія залишалась номінальною величиною поряд із практичною і означала певну нішу для філософських дисциплін, що вивчають практичне відношення до дійсності.
Показовим і цікавим у цьому сенсі є двотомник А. Дімера "Начерк філософії" (1962). На початку розділу "Практична філософія" автор зауважив про те, що він не дотримується традиційної точки зору, коли під практичною філософією розуміють етику, оскільки сучасна філософська антропологія спонукає дивитись на її предмет ширше. Як вважає Дімер, варто принаймні взяти до уваги і назвати деякі "типові форми" діяльності, які відіграють роль в антропології та філософії. "Такими могли бути: 1) діяльність в сенсі діяння (Wirken); 2) створювання як відтворювання творів (von Werken); 3) господарювання як поводження з речами (als Umgehen mit Dingen); 4) поводження із ближніми (Mitmenschen); 5) робота; 6) гра2. Діяльність як діяння, що фігурує в першій позиції запропонованої схеми, на думку її автора має слугувати прототипом діяльності взагалі, а отже, осмислення діяльності є головним і провідним елементом практичної філософії. Пропонується, таким чином, вступний дисциплінарний поділ: 1) діяльність як така (практична); 2) моральнісна діяльність (етика); 3) гра (філософія гри); 4) праця (філософія праці); 5) витворення (філософська поетика). Незадіяні форми є темами спеціальних дисциплін (соціальної філософії та філософії господарства)3.
Ми тут стикаємось із типовим прикладом уявлення, де за основу практики береться креативне (продукуюче) начало.
Наведений пасаж стосовно дисциплінарної локалізації практичної філософії наводить на думку про колізію розуміння практичної філософії, яка тут наявна і є певною мірою типовою в межах традиційної філософської орієнтації. З одного боку, стає ясним і очевидним, що предмет практичної філософії не варто обмежувати етикою, як це робило кантіанство. Останнє керувалось настановою, згідно з якою можна трансформувати практичну філософію зсередини, а отже, соціальні, правові, політичні, економічні та інші ідеї повинні асимілювуватись етикою. Отже, практична філософія - це модернізована етика. З другого боку, доповнення етики дисциплінами, що беруть за орієнтир креативно-діяльнісну сутність людини, залишає практичну філософію в невизначеності, коли в ареалі філософії діяльності вже сама етика має вигляд якщо не маргінального, то принаймні екзотичного придатку.