Практична філософія сьогодення: предмет і перспективи

Саме зазначений вище момент практичності, що асоціюється із трансцендентальною практикою, можна вважати ключовим у реконструкції предметного поля практичної філософії. Кантівське уявлення про практику, неодмінним і первинним чинником якої має бути свобода, набуває нових нюансів. Але практичність тепер передбачає виявлення і реалізацію смислів (та цінностей) у моментах дії та взаємодії, де смисли не покладаються усвідомлено, як це буває з цілями, метою, ідеалами, а неявно і неусвідомлювано інтенціоновані в реалізації їх, завдяки чому всяка практична дія та взаємодія набувають чинності, легітимності, тобто самоконституюються. Практика - царина самоконституювання, легітимації людських дій та взаємодій, соціальних відносин і відповідно те поле, де людина самоконституює і задає себе як особистість.

Дисциплінарне коло

сучасної практичної філософії

Сказане нами вище, гадаємо, дає підставу стверджувати, що практична філософія не вичерпується етикою, хоча етика посідає особливе місце в її дисциплінарному полі. Тут ми згодні з позицією Дімера, але з суттєвим зауваженням стосовно ролі трансцендентальної прагматики, самоконституювання дії. Керуючись цією трансцендентально-антропологічною посилкою, для нас усяка дія, як-то технічна, моральна, господарська, екологічна, експериментальна тощо, цінна, коли беруться до уваги умови смислової повноти, завдяки чому ця дія є сприйнятливою і зрозумілою для суспільства.Та обставина, що моральний чинник практичного самоконституювання дії вагомий не стільки завдяки свідомому, "чисто" моральному цілепокладанню, скільки неусвідомлюваній, неявній реалізації смислів (і цінностей) у межах самої дії, виводить нас за межі власне морального в кантівському розумінні, коли моральне завжди асоціювалось із суто "внутрішнім" ефектом моральної дії. Вже Гегель вбачав односторонність позиції Канта, коли мораль зосереджується на внутрішній стороні морально-практичної дії суб'єкта: мораль із властивими її ідеалами волі уникає зіткнень із "брудною" емпіричною дійсністю, заганяючи себе в глухий кут ізоляції від практичної дійсності. Моральна дія є лише частиною наших моральнісних (рос. нравственных, нім. sittliche) дій, де моральні мотивації та вчинки грають роль моменту цілого і невіддільні від правових стосунків, де наявні інтерес і зацікавленість у підтримці певних економічних (господарських) відносин у суспільстві; в ставленні до держави, співгромадян, членів сім'ї. Життєво-практичною була не стільки мораль сама по собі, скільки повсякденний і повсякчасний етос, частиною якого мораль мала бути. Етос, звичаї, на яких зав'язані правові, господарські, політичні та інші відносини, є такими, як вони "тут" і "тепер" розуміються і застосовуються. Звернення Гегеля до моральнісного практичного цілого відтворювало арістотелівську інтенцію, коли етика мислилась у нерозривній єдності з політикою та економікою.

То не є випадковим, що відновлення інтересу до практичної філософії відбувається на тлі посиленої уваги до етики Арістотеля, її метафізичних основ, де знаходиться місце і політиці, й моралі. Реабілітується онтологічний статус моральності (етосу), властивий їй момент благочинства, загального блага, відновлює свої позиції практично орієнтований "здоровий глузд" з притаманними йому уявленнями про "щастя". Недарма в межах самої етики порушується питання про фундаментальну необхідність взаємодоповнення кантівських та арістотелівських принципів обов'язку і щастя, імперативної та евдемоністської етики. Принагідно зазначимо, що ініціатором доповнення етики імперативів етикою благочинності й моральності з урахуванням традицій античності та християнства був свого часу Шелер, який запропонував для цього власну версію метафізики цінностей. Озираючись на досвід повороту європейської філософії до неоарістотелізму, для нас важливо уяснити таке: практична філософія втрачає сенс, коли виникають розриви між етикою, що повернулась до моральнісних відносин із суспільством, та політичною філософією і філософським осмисленням економіки. Стосовно останньої доводиться пригадувати, що у Арістотеля оіkonomia7 була тією третьою дисципліною (поряд з етикою й політикою), яка в перипатетичній традиції виступала практичною наукою про домогосподарювання й означала "практичну філософію"8. Необхідність не тільки бачити в економіці базову для суспільства систему, яка функціонує за власними орієнтирами й параметрами, а й розуміти певну пов'язаність економіки з "доцільністю" облаштування суспільством своєї "домівки", внутрішнього порядку й гармонії, де люди в змозі повноцінно відтворювати умови власного існування, - це той фундаментальний пункт, де етика, політика та економіка пов'язані в одне ціле.

Нерозривний зв'язок економіки й політики був давно вже дисциплінарно зафіксований в існуванні політичної економії. Усвідомлювана нині актуальність практичної філософії в зазначеному контексті спонукає до постановки питання про необхідність "етичної економії", цікавий абрис якої знайшов відображення у відомій праці П. Козловскі9. Філософськи насиченими є праці Гайєка. Не слід забувати, що політична економія, починаючи з Адама Сміта, завжди зверталась до антропологічних та етичних моментів економічної діяльності. Всяка система господарювання, хоч би якою складною і диференційованою вона була, завжди передбачає певний практичний стан Homo economicu. Сучасні розробки основ бізнесової діяльності обов'язково містять у собі етику бізнесу. Дотичність до практичної філософії зазначених аспектів осмислення економічної діяльності не викликає ніякого сумніву.Не менш перспективним і принциповим у цьому контексті є погляд на екологію і природоохоронну діяльність. У самому терміні "екологія" семантично фігурує "оселя", "домівка" (від грец. Oiko), що для сучасної людини нагадує не тільки про вивчення зв'язку живих істот із властивим їм середовищем, а й про життєво необхідну потребу збереження загальної для всіх оселі життя як цілісної системи. Стурбованість про повноцінне відтворення системи життєзабезпечення суспільства й людського роду в цілому безпосередньо пов'язує економіку та екологію. Пожвавився інтерес до досвіду сімейного, родоплемінного господарювання в межах "економічної антропології"10. Екологічний мотив стурбованості людства своїм майбутнім має спонукати, на думку відомого філософа Х. Йоноса, до того, щоб переглянути деякі фундаментальні онтологічні основи релігії та моралі, які традиційно орієнтували на переживання суб'єктивної відповідальності перед "ближнім", були розраховані на внутрішні прояви почуття відповідальності. Технологічний або економічний ефект екологічно шкідливих дій об'єктивний по своїй суті і впливає на долю людства, як такого; він часово віддалений і зачіпає долю поколінь, які не будуть в змозі повноцінно жити й мати належне довкілля. Етика відповідальності перед майбутніми поколіннями вводить у моральні імперативи параметр часу, необхідне відчуття в теперішності вчинюваної дії присутності майбутнього: чини так, щоб наслідки твоїх вчинків не були руйнівними для майбутньої можливості життя людського роду. Трансцендентальний характер імперативів в етиці Канта визначався його проекцію на можливий інтелігібельно-моральний світ, який відігравав роль ідеалу, що не мав нічого спільного з реальністю (емпірією) родового існування людства. Трансцендентальність екологічно зорієнтованої етики невіддільна від уявлення про жорсткі реальні умови відтворення майбутнього людського роду.