Практична філософія сьогодення: предмет і перспективи

Фактично дилема ідентифікації об'єкта практичної філософії залишилась. Завжди серед фахівців і прихильників сучасної практичної філософії одні будуть прибічниками обмеження її предметного поля реконструйованою етикою, яка на сьогоднішній день часто-густо мислиться симпатиками Габермаса та Аппеля як соціально орієнтована комунікативна етика, що несе в собі заряд трансцендентальної прагматики, а отже, по суті є етикою прикладною. Та завжди знайдуться противники подібної точки зору з запитанням: а чи варто обмежувати дисциплінарно практичну філософію практично орієнтованою етикою комунікацій? Але коли не варто, то в який спосіб слід уявляти місток, що пов'язував би етику з тим колом дисциплін, котре має задавати якесь цілісне предметне поле практичної філософії? Етика в такому разі має бути, мабуть, не лише першою за рангом у відповідному переліку дисциплін, бо в її сучасному розумінні виявлений суттєвий момент, завдяки чому із суми дисциплін чи на їх межі утворюється тонкий феномен під назвою "практична філософія". Етика повинна не замикати собою її предметне поле, а давати щось, так би мовити, для "спільного знаменника", а отже, бути значущою для принципу осмислення такої філософії як міждисциплінарної за своїм характером, відкритою до змін власного предмета, до залучення в своє предметне поле нових досліджень.Зважаючи на досвід і тенденції відродження інтересу до практичної філософії починаючи з 70-х років, на нашу гадку, слід виокремити ті принципові аспекти, які в зазначеному міждисциплінарному полі позначають притаманне їй бачення проблем у кожній конкретній галузі. Справа полягає не в екстраполяції етики на всі дотичні їй дисципліни. Той ключовий момент, який дає змогу залишити "Богу Богове, Цесарю Цесареве", тобто віддає належне етиці, а водночас дає можливість "прокинути" зв'язуючий ланцюжок між етичним ядром практичної філософії та іншими її дисциплінарними складовими, пов'язаний, на наший погляд, саме з явищем, яке називають трансцендентальною, або універсальною, прагматикою.

По суті на зазначену тему прагматики сучасна філософія виходила з різних боків. Можливо, в межах комунікативної філософії даний момент найбільш чітко й виразно зафіксований. Прагматика завжди вивчає ставлення людини, що користується певними нормами, мовними чи знаковими, символічними системами, до того, чим вона користується, тобто до вживаної нею мови, знакової системи та ін. Попереднє ставлення тут невіддільне від попереднього розуміння тих систем, якими належить користуватись. Подібні норми утворення соціального походження ніби дають кожному з нас "авансом" шанс для того, щоб ми зорієнтувались щодо них, відчули свою можливість і спроможність не тільки в опануванні їх, а й спроможність нас, суб'єктів, бути собою, володіти собою при цьому. Прагматика подібного використання й застосування інкорпорує в себе попередньо (а отже, апріорно) ситуацію існування людини, її саморозуміння і самовизначення. Здавалось би, банальна потреба вміло користуватись нормативними, знаковими, мовними й подібними системами обертається фатальним фактом того, що люди не просто оперують, діють, користуються ними тощо, а при цьому певним чином живуть і переживають, тобто розуміють те, що тут і тепер з ними відбувається в кожній окремій ситуації, відповідно налаштовуючись і орієнтуючись. Тож мовними чи символічними утвореннями культури ми не тільки користуємось як засобами, як об'єктами: прагматика поводження, емпірична за своїм характером, виводить нас в інший вимір здійснюваного нами досвіду. Його цілком справедливо можна назвати трансцендентальним, бо він перевершує звичайну прагматику вміння та навичок. Нам здається, що мовою ми користуємось, але виявляється, що ми нею живемо, завдяки чому розуміємо трансльований мовою життєво значущий світ і те, що в ньому відбувається, принципово більше, ніж те, що ми в змозі висловлювати за допомогою мови. Точним і доречним звучить відомий вислів Вітгенштейна: "Мова виражає те, чого вона не виражає". Трансцендентальна прагматика означає не тільки користування мовою, а й людське існування, життя в мові з властивою йому спонтанністю.

Прагматика виявляє, згідно з Аппелем, енергію чи "енергею" (термін В. Гумбольдта) "об'єктивного духу"4. Це буде особливий шар практичного знання, "фронезісу", за Арістотелем, або ж "практичної свідомості" в термінах Маркса. Смислова насиченість і повнота цього тонкого шару трансцендентальної прагматики є такою, коли тут зникає дистанція між тим, що думають, вважають, маніфестують, проголошують тощо, і тим, як діють. Мислиме виявляє свою суть в інтенції, реальній спрямованості дії. Соціальну норму, імператив, як і мову, розуміють так, як вони реально самовизначаються в ситуації морального вчинку чи мовленнєвого, перформативного акту. Моральна, мовна, культурна норма існує не десь там, у теорії, в абстракції, вона варта тим, як її практично розуміють, як із нею поводяться. Тут практика, як сказав би Гайдеггер, має власне розуміння, власне бачення.

Хоча Шелер або Вітгенштейн, наприклад, були різними мислителями, але кожен з них дав поштовх до зрушень практичної філософії в зазначеному напрямку. Перший засумнівався в самодостатності етики імперативів, чистого морального законодавства, яке уникало емпіричних інтересів, вважаючи єдино достеменним інтелігібельний моральний інтерес. Міркування Шелера грунтувались на тому, що моральне законодавство в такому разі завжди допускатиме небезпечну розбіжність між тим, що чиниться і що маніфестується в нормах (законах), у ньому завжди буде місце для фарисейства. Постульовані Шелером цінності саме й значущі тим, що вони значущі, а отже, розкривають свою суть саме в моменті їх реалізації. Інтенціальна спрямованість на цінності повною мірою виявляється для діючої персони саме тут. Тим, як людина розуміє цінності в момент їх реалізації, якого характеру для неї набуває при цьому ієрархія цінностей, вона конституює, витворює і задає себе як особистість.Зрештою Вітгенштейн відкриває аналогічний факт, хоча і в інших термінах, коли говорить про вплетеність мовних значень у життєві форми їх застосування, завдяки чому надзвичайної ваги набирають конкретні контексти розуміння цих значень. Як ми ставимося до правил, як керуємося ними, як ми по суті розуміємо правила мовної гри, цілковито відрізняється від того, як ми вважаємо і як ми уявляємо наше ставлення до правил. "Тому "керування правилом" є практикою. А вважати, що ми керуємося правилом, - це не те саме, що керуватись ним. І тому не можна "приватно" керуватися правилом, бо тоді вважати, що ми керуємося правилом, було б те саме, що керуватись правилом"5. Практичне розуміння правил - це таке їх розуміння, котре виводить за межі наших уявлень, вважань про наше ставлення до них. Практика реального розуміння правил гри складає якесь неявне знання, коли наша мовна компетентність сягає далі, аніж ми можемо, згідно з нашими уявленнями, про це сказати. Як самі правила, так і невіддільні від них феномени їх практичного розуміння ніколи не вичерпуються їх значенням у межах досвіду одного індивіда і пов'язують індивідів у межах одного досвіду.