Аристотель – представник філософської думки Античності
6.Взагалі неможливо, «щоб нарізно знаходилися сутність і те, сутністю чого вона є»Своє власне про причини і початки Аристотель починає з закону виключеного протиріччя. У «Метафізиці» він перетворюється в початок буття. Це «найбільш достовірне з усіх» положення стверджує: «Неможливо, щоб одне і теж було і не було притаманне тому самому й у тому самому змісті». І далі: «Не можливо, хто б це не визнавав що те саме існує і не існує, як це, на думку де-кого, стверджує Геракліт». Посилання на Геракліта показові. Аристотель, всупереч античному діалектику, вводить одночасне твердження, що річ не може бути тим же самим і не тим же самим, існувати і не існувати одночасно й у тім же самому змісті, і що в такий спосіб не можна ні про що висловлюватися. Тому він не тільки заміняє діалектику формальною логікою, але і проголошує всю дійсність несуперечливої, а тому власне кажучи незмінної. Нижче ми побачимо, як з цієї точки зору повинні розглядатися рух і зміна, яких Аристотель, звичайно, не відкидав. Прийняття Аристотелем принципу виключеного протиріччя формальної логіки як універсальний початок буття привело до того, що його метафізика перетворюється у вчення про незмінну сутність світу, відмінної від самого мінливого світу. І проте, це приводить до ряду протиріч, що виражають заплутаність і непослідовність його думки.
Насамперед це непослідовність у рішенні проблеми співвідношення загального й одиничного. Критика платонівської теорії ідей підводить до думки, що Аристотель вважає окремі речі тим єдиним, що заслуговує імені самостійно існуючого. Так зважувалася проблема «першої сутності» у «Категоріях». «Вторинна сутність», тобто загальне, повинна з цього погляду виявитися «єдиним багато в чому», а не поза багато чого. Будучи предметом знання, загальне саме по собі виступає для нього як щось первинне і достовірне стосовно одиничного. З особою силою позначається ця думка в навчанні про причини і початки.
«А про причини (aitian), – пише Аристотель мова може йти в чотирьох змістах: однією такою причиною ми визнаємо сутність і суть буття , «підстава, чому» річ така, як вона є підходить у кінцевому рахунку до поняття речі, а те основне, завдяки чому річ саме така, є деяка причина і початок, іншою причиною ми вважаємо матерію і лежачий в основі субстрат; третьої – те, звідки йде початок рухам четвертої «те, заради чого» існує річ і благо (тому що благо є метою виникнення усього і руху)». Отже, причини формальна, матеріальна, діюча і цільова (кінцева)–якщо прийняти більш пізню номенклатуру вичерпують усі можливі причини. Про їх так чи інакше, головним чином порізно, говорили колишні філософи, вчення про них утворило ядро першої філософії Аристотеля.
Аристотель виходить у своєму аналізі причин зі структури акту людської діяльності. Будь-який предмет, вважає він, має саме ці причини. Припустимо, перед нами прекрасний горщик, яким Сократ так уразив Гіппія. Він має деяку форму, тобто зовнішній вигляд, вид (по-грецьки – еіdоs, idea), що робить його тілом визначених обрисів, а разом з тим – внутрішню форму, поняття, що робить його саме горщиком, і без якого гончар не зміг би горщик зробити. Далі, горщик зроблений із глини, деякого субстрату, що сам по собі ще не складає горщика, але без якого горщик усе-таки неможливий. Потрібно, далі, гончар, що на основі поняття (форми) надав би глині руху, зробив цей горщик, обпік би його і т.д. Нарешті, необхідна мета, заради якої гончар додає такі зусилля, – зробивши горщик, продати його і тим самим заробити на життя. Визнаючи цю структуру універсальною, Аристотель за аналогією трактує усе світове ціле і кожне з явищ у ньому. Тільки розглядаючи природні процеси, він бачить у них самоздійснення форми: його улюблений приклад полягає в тому, що якщо лікар лікує інших заради здоров'я, то природа схожа на людину, що лікує сама себе.
Що ж первинно серед причин? Аристотель вважає, що по суті справи всі причини можуть бути зведені до двох, тому що і діюча, і цільова причини можуть бути підведені під поняття «форми». Тоді залишаються матерія і форма. Матерія не може бути первинною: вона пасивна, безформна, а отже, може представляти лише матеріал для оформлення. Сама річ як об'єднання форми і матерії теж не може бути визнана первинною: вона складна. Залишається прийняти, що первинна форма -- вона і є сутність і суть буття у власному змісті. А виходить, прагнучи перебороти теорію ідей Платона, Аристотель приходить лише до іншого різновиду того ж ідеалізму: первинна форма як поняття, «зміст» речі. Причому форми в Аристотеля настільки ж незмінні» вічні і загальні, як і ідеї в Платона часів «наївної» теорії ідей.Справді, що виникає виникає під дією чого-небудь, утвориться з чого-небудь і стає чим-небудь. Наприклад, мідна куля – з міді. Але робити мідну кулю – не значить робити саму форму «круглого»; вона завжди «у наявності». Тому «очевидно, що і форма також, як би нам не називати в почуттєвій речі її образ, не виникає, і у відношенні до неї процес виникнення не має місця, так само як не виникає і суть буття. Вона з'являється в іншому (у субстраті, у матерії.) чи дією мистецтва, чи природи, чи здатності». Не виникає і матерія – вона вічна, переходячи з одного стану в інше під впливом форми і рушійного (діючого) початку, тобто форми. Однак у такому випадку виникає питання: а як існує «матерія взагалі», безвідносно до форм, і як існує «форма взагалі», безвідносно до матерії, у якій вона втілена? Якщо виходити з викладеного, то питання начебто б, не має змісту: немає матерії без форми і форми без матерії. Але сам Аристотель це питання ставить і відповідає на нього в такий спосіб. Є і «перша матерія», «те, що саме по собі не позначається ні як визначене власне кажучи, ні як визначене по кількості, що ні як володіє яким-небудь з інших властивостей, який буває визначене суще». Є і «форма форм» – божество.