Основні філософські поняття світу
1. Знання про світ — складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв'язок з іншими людьми. Поняття "світ" має конкретно-історичний зміст, який визнача¬ється станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяль¬ності людини і продуктивні сили суспільства, тим ширше і різнома¬нітніше бачиться світ людиною, тим сильніше цей світ олюднюється. Разом з тим і сама людина, "опредметнюючись" результатами своєї праці, своїм розвитком зобов'язана світові. Тому світ — це єдність об'єктивної дійсності і "дійсності людських сутнісних сил", які ма¬ють конкретно-історичний характер.
Поняття "світ" як світоглядна категорія формувалось ще в дофілософський період розвитку людства. Його виникнення і розвиток пов'язані з практичним виділенням людини з природи. Опосередку¬вання життєдіяльності людей процесом матеріального виробництва та системою суспільних відносин зумовило становлення суспільства як відповідної цілісності, в якій життя людей стало можливим тільки у формі колективної діяльності.
Така система зв'язків між самими індивідами в межах первісної общини проявилася в тому, що життя окремих людей могло забез¬печуватись тільки через задоволення потреб общини як цілого. Се¬ред загальних потреб виділяються потреби у виробництві знарядь праці та здійсненні суспільних відносин. Внутрішня система взає¬мозалежності виробників та споживачів общини формувала харак¬тер і напрям їхньої діяльності, необхідність у колективній праці на всю громаду.
Важливо, що в цей період змінюється характер ставлення общини до природи: людина переходить від пристосовництва та збиральниц¬тва до діяльності, спрямованої на виробництво з предметів природи знарядь праці, а з їхньою допомогою — до перетворення предметів природи на засоби задоволення потреб людини. Тим самим природа безпосередньо включається до сфери активної діяльності людини. Складається відповідна єдність не тільки людей усередині общини, а й людини та природи, яка вплетена у сферу її активної діяльності. На цій основі починає створюватись цілісне уявлення про світ предме¬тів, явищ, цінностей, зв'язків, відносин, які становлять життєву сфе¬ру буття людини.
Таке уявлення про буття людини серед людей і природи знахо¬дить відображення у понятті світу як родової самосвідомості людини первісного суспільства, в усвідомленні причетності індивіда до общи¬ни, до колективної діяльності для освоєння природи.
Оскільки община — це відносно самостійна система, яка об'єднує індивідів у їхній боротьбі за забезпечення свого існування, остільки для них світ обмежений родоплемінними зв'язками та відносинами. Така форма індивідуальної самосвідомості як втілення природних та су¬спільних, родових зв'язків збереглась у мовах різних народів: "світ — це община", "весь світ -- вся община", "у світ — у люди", "усім миром — усією общиною" та інше.
У процесі розвитку людини змінюється уявлення про світ, воно наповнюється конкретно-історичним та чуттєво-сприйнятним зміс¬том. І з розкриттям сутнісних сил людини світ для неї стає не просто об'єктивною дійсністю, а й дійсністю її сутнісних сил.
Тому світ — це єдність природної та суспільної дійсності, зумов¬леної практичною діяльністю. А категорія "світ" визначає не тільки природні, об'єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського практично-діяльного відношення до себе і до умов свого існування.
Людину необхідно уявляти не просто у світі, а в світі історії при¬роди та суспільства, в системі суспільних відносин, які значною мі¬рою визначають характер її ставлення до природи.
Зрозуміло, що світ — це цілісна система, яка розвивається в діа¬лектичній єдності природи і суспільства. Така єдність суперечлива, про що свідчить історія їхньої взаємодії.
Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетво¬рює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого — руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ людського буття.