Філософські погляди Лесі Українки

Що особливо варто уваги в етичних поглядах Лесі Ук¬раїнки, то це досить глибоке відбиття в них прекрасних, глибоко людських, високоморальних якостей представни¬ків простого народу, трудящих і особливо — робітників. Величезна перевага моралі трудящої людини, її високі моральні якості викликають захоплення письменниці уже з самого початку її літературно-громадської діяльності. У 90-і роки героями творів Лесі Українки частіше стає пролетар, що є носієм моралі нового типу. У вірші «Дим», в оповіданні «Над морем», у драмі «Осіння казка» та в ряді інших ху¬дожніх творів Лесі Українки зображаються робітники, основною рисою моралі яких є ненависть до всіх і всяких експлуататорів, любов до народу, братерська взаємодопо¬мога, мужність, самопожертва, відвага, героїзм, стійкість у боротьбі з ворогами. Так, наприклад, у статті «Європейська соціальна драма кінця XIX століття» Леся Українка з великою похвалою говорить про спробу зображення Б'єрнсоном «свідомої... мучениці з робітни¬чого середовища, яка уморила себе і дітей, щоб звільнити комітет страйкарів від зайвих турбот і щоб смертю своєю подати товаришам сигнал до більш діяльної боротьби» [3, с.311].

Особливої уваги заслуговує погляд Лесі Українки на питання про відношення між політикою і етикою. Цьому питанню Леся Українка присвятила спеціальну статтю — «Замітки з приводу статті «Політика і етика»», яка свідчить про те, що в галузі етич¬них проблем, як і в усіх інших галузях літературної і громадсько-політичної діяльності, ідеал Лесі Українки не тільки наближався до етичного ідеала Незважаючи на ряд помилкових положень Лесі Українки у «Замітках...», зокрема осудження—з мо¬ральних міркувань — терору якобінців періоду французької революції, в цілому цей твір революційної письменниці правильно обґрунтовує ту думку, що в боротьбі партій і класів, які ці партії представляють, не повинні практи¬куватись довільні прийоми і перші-ліпші методи. За Лесею Українкою, боротьба партій повинна передбачати додер¬жання певних норм, правил. Критерієм же цінності етики класу, на думку Лесі Українки, може бути «найбільша згідність розвитку етики класи з ходом загальнолюдського поступу і найбільше наближення її до новочасного про¬гресивного ідеала», тобто, інакше кажучи, етика взагалі і етика класової боротьби зокрема, відповідно до загаль¬ного принципу розвитку, має історичний характер, що передбачає різний рівень розвитку моралі суспільства. А це прямо диктує необхідність застосовувати ті способи боротьби, які, загалом відповідаючи найвищому прогресивному ідеалові, гарантують справжні Весь цей хід думок Лесі Українки безперечно спрямо¬ваний проти аморального, єзуїтського лозунга: «в боротьбі всі засоби добрі», — лозунга, який пускали в хід всякі несумлінні люди в ім'я досягнення своїх непривабливих цілей.

Леся Українка вважає, що «великі хірурги Франції 93—4 р. (тобто вожді якобінців) поводи¬лись у всякім разі не по-науковому, принаймні з теперіш¬нього погляду», бо вони «прокламували принцип постійної революції», тоді як, мовляв, це суперечить духові всієї... сучасної медицини і етики.Хоч об'єктивно симпатії письменниці були на боці яко¬бінців як беззавітних борців проти реакції, за щастя тру¬дящих, а не жірондистів, проте засоби, за допомогою яких якобінці намагалися здійснити свою мету, —терор, не зна¬ходять схвалення у Лесі Українки. «Може, правда, вони (якобінці.) при тому (терорі.) й ба¬гато любили (адже й Торквемеда, кажуть, любив своїх пацієнтів і вже напевне любив свою справу) і бажали добра матері Франції і дитині з потрійною назвою... (свобода, рівність і братерство), та від того було не легше, і мати мало не вмерла від страти крові і конвульсій, і дитина вродилась ледве жива, та так вже ніколи й не могли прийти до здоров'я» [4, с.130].

Леся Українка хоче запевнити читача, що період яко¬бінської диктатури (1793—1794 рр.) по суті нічого не дав, крім теорії перманентної революції і ланцета лікаря Гільйотена, бо, мовляв, навіть закон про підозрілих не був уже новиною після статуту інквізиції, а інші закони були встановлені до 1793 року.

Намагаючись «обґрунтувати» це положен¬ня, Леся Українка говорить, що гільйотиною боротися «фі¬зично» неможливо, бо, оскільки боротьба є конфлікт двох активних сил, то в період їх озброєних сутичок ні одна із сторін не може скористатися з гільйотини; коли ж одна з них переможена, тоді до беззбройного гільйотину застосо¬вувати, мовляв, «неморально».

Допускаючи елементи гуманізму, Леся Українка говорить далі, що ніяка партія не може і не по¬винна користуватися терором як знаряддям боротьби Леся Українка обстоює мораль «межипартійну», почасти «понадпартійну», але не партійну, яку вона ототожнює з виключністю. Більше «любові» і менше «гріха» — таке є правило Лесі Українки, якого треба додержувати, щоб добитися гармонії між політикою партії і її етикою.

Погляди великої письменниці на моральні норми, поняття і уявлення спрямовані на розв'язання завдань революційної боротьби, яка має на меті знищення соціального і національного гніту, побудову нового, суспільства, що не знає лицемірної, звірячої моралі

ВИСНОВКИ