Філософські погляди Лесі Українки

В «Замітках з приводу статті «Політика і етика»», говорячи про перших християн і римських філософів (особ¬ливо стоїчної школи), Леся Українка відзначає, що ті і другі, хоч і не були «заячесердими» перед муками, яким їх піддавали, «адже й філософи самі собі перетинали жили з непротивлення філософського та й просто з, але ідейної одваги і тим і другим бракувало, бо всі вони вижидали згори, від бога, чи від цезаря, а нічого не важились здобувати самі. Дух Спартака не жив ні в філософах, ні в християнах, тому одні не винайшли нового «духу законів», а другі не зруйнували ні одної Бастілії, хіба ще нові побудували». Борючись проти «філософського опортунізму» (так на¬зиває Леся Українка всяку теолого-ідеалістичну конструк¬цію, що освячує бездіяльність, квієтизм), письменниця вимагає від філософів рішучості, практичної діяльності, боротьби. Вона виступає проти «дебрів туманних абстрактностей», за творчий характер, життєвість і дійовість пізнавального процесу, філософії взагалі [1, с.251].

Саме відсутністю цієї рішимості до боротьби Леся Ук¬раїнка пояснює те, чому філософи стародавнього Риму не створили політичної програми суспільних перетворень, хоч би на зразок тієї, яку створив француз Монтеск'є в творі «Дух законів», не говорячи вже про те, що вони не вступили в рішучу боротьбу проти реакційних суспільних порядків свого часу.

Ще в ранній період своєї діяльності Леся Українка виступає рішучим противником всякої бездіяльності, спо¬глядальності, філософського індиферентизму. Наприклад, у листі до М. Драгоманова від 22 серпня 1891 року вона говорить, «що різні громадські рухи, спори, толки, анта¬гонізми» окремих, навіть передових людей, їх симпатії і антипатії здаються їй часто «бурями в склянці води». «А найгірше мені прикро, коли я бачу, як деякі мої товариші і товаришки, замість того, щоб оглянутись навколо себе на живі справи, на живу роботу, звертають всю свою розумову силу на рішення філософських питаннів, не маючи самі ніякого філософського виховання, і через те їхні спори часто бувають похожі на спори «про безсмертя душі», «про причину причин», а часом іменно сі теми служать їм до роз¬мови». Тимчасом, продовжує Леся Українка, енергія і пристрасть, що витрачаються на «розв'язання» схоластич¬них і пустих питань, могли б бути використані куди більш раціонально. «Сі розмови і спори нагадують мені часи «геге¬льянства» в Росії. І страшно мені, чи не посуваємось ми вже назад». Характеризуючи польських поетів-декадентів, Леся Українка осуджує їх за відхід у «мрії про нірвану» і заспо¬коєння «у філософській байдужості до всього». Вона критикує особливо таких письменників, як Ян Каспрович, Пшерва-Тетмайєр, почасти навіть поета-народника Марію Конопницьку. Вона бичує «ідеалізм», тобто пусте мріяння, містицизм, якими пройняті писання польських поетів-занепадників [4, с.180].

Отже, в розумінні явищ природи Леся Українка стояла на матеріалістичних позиціях. Пояснюючи природу в дусі філософського матеріалізму і піддаючи критиці містику і ідеалізм, вона вимагає, щоб філософія мала дійовий, бо¬йовий, цілеспрямований характер, щоб вона служила розв'я¬занню найважливіших соціальних проблем в інтересах трудящих мас. Мірилом правильності знань людини про навколишню дійсність і про неї саму є, твердить письмен¬ниця, практична діяльність людей, яку треба розуміти в широкому значенні слова.

У підході до явищ дійсності Леся Українка виступала як діалектик.В усіх сферах своєї багатогранної діяльності — в галузі художньої творчості, літературної критики, публіцистики і т. д. — Леся Українка докладала всіх зусильдотого, щоб вивчити і розглянути об'єкт свого найближчого інтересу по можливості всебічно, в усіх його зв'язках і опосереднен¬нях, і притому в русі, а не в спокої. Так, у «Замітках про новітню польську літературу», торкаючись явищ соціальної і, зокрема, психологічної сфери, вона говорить, що не можна бути «натуралістом-метафізиком» який стоїть на точці зору незмінності і вічності предметів світу, що треба виходити з ідеї зміни і розвитку як природи, так і суспіль¬ного життя. В «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» вона говорить, що матеріальне життя людей і суспільних класів розвивається, змінюється і неминуче породжує явища ідеологічного характеру (політичні погляди, мораль і т. д.), які, в свою чергу, є мінливі. У багатій змістом статті «Утопія в белетристиці» Леся Українка, говорячи про май¬бутній соціалістичний лад, створений на наукових засадах, розглядає його не ізольовано від усього попереднього ходу історичного розвитку, а в нерозривному зв'язку з ним. Вона говорить, що прийдешній суспільний лад тісно ло¬гічно-нерозривно зв'язаний «з еволюцією тих його початків, які можна було бачити в першій половині XIX століття». Слідом за цим Леся Українка, виявляючи історичний під¬хід до оцінки і розуміння тих чи інших явищ суспільного життя, говорить: «Правда, вже й у Мора були якісь натяки на історичне пояснення утопічного ладу, ллє ж це було тільки геніальне та все-таки невиразне почуття еволюційної теорії і більшого ми, звісно, від письменника XVI віку ні вимагати, ні сподіватись не можемо» [9, с.120].

Ці думки Лесі Українки свідчать, по-перше, про конкретно-історичний підхід її до явищ суспільного життя, а по-друге, — про визнання руху як невід'ємного атрибута матеріальної, в тому числі і суспільної, дійсності. Характер¬ним щодо цього є місце з тієї ж статті «Утопія в белетрис¬тиці», де говориться, що не можна «в'явити собі ліс без дерев, життя без руху» з, а також положення розвідки з історії, яке відзначає суперечливий характер розвитку суспільства на ранніх його ступенях.