Філософські погляди Лесі Українки
Леся Українка робить правильний і природний висновок про відсутність абстрактної істини, про необхідність, в науковому дослідженні і практично-політичній діяльності якнайсуворіше враховувати умови, місце і час існування того чи іншого природного або історичного явища. Так у «семітках з приводу статті «Політика і етика»» ідея кон¬кретності істини, «конкретної правди» обґрунтована і з своєї теоретичної сторони. Як на приклад Леся Українка вказує на застосування води, яку треба заощаджувати в умовах посухи, раціонально витрачаючи її з метою сприят¬ливого дозрівання хлібів. А в період збирання врожаю дощ зовсім не потрібний, і люди борються з поводями.
Щодо розуміння розвитку як переходу від одного якіс¬ного стану явищ до другого їх якісного стану через попе¬реднє нагромадження кількісних змін, то Леся Українка, в загальній формі визнаючи це, в той же час допускала серйозну помилку, особливо тоді, коли мова йшла про ро¬зуміння деяких явищ соціального життя. Так, у «Заміт¬ках з приводу статті «Політика і етика»» Леся Українка висловлює і намагається обґрунтувати неправильну думку, згідно з якою «сама по собі революція і революційність фак¬тично не є антитезою ні акції, ні реакції , а тілько є більше інтенсивною формою їх обох. І до універсальності, вселюдкості того чи іншого руху вона нічого не має».
Леся Українка вважала, що процес розвитку явищ, так само як і самий пізнавальний процес, не являє собою якоїсь прямої, несуперечливої лінії, а є таким процесом, який супроводиться суперечливістю, боротьбою протилежних тенденцій, сторін і т. д. Вона говорить, що явища природи і суспільства «народжуються, розвиваються і вмирають рівночасно і рівномірно». У вірші «Свята ніч» вона прямо говорить про наявність протилежностей у самій дійсності і в її відображеннях — наших уявленнях, поняттях:
...Проти вічності неба були ми малі,
але небо схилялось над нами.
Ніч без тіней і світло без проміння хвиль,—
все було і далеко й близенько,
і сіяли нам зорі за тисячі миль,
і між нами світили низенько.
Піддаючи критиці декадентські твори ряду західноєв¬ропейських письменників (наприклад, у статті «Утопія в белетристиці»), поетеса висловлює незадоволення відсут¬ністю в них зображення «боротьби, цеї конечної умови життя», що безперечно свідчить про визнання розвитку явищ через боротьбу їх протилежних сторін.Леся Українка не могла миритися з догматизмом в ро¬зумінні явищ дійсності, з абсолютизуванням результатів пізнання. Вона різко виступає в «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» проти догматизму, всяких абсолютів, еклектизму, за діалектичну оцінку тих чи інших явищ. Догматизмові вона протиставить «науковий, або практичний релятивізм», що не визнає ніяких «абсолютів» — філософ¬ських, естетичних і т. д. «Релятивіст» не може «запевняти себе і других, що вся правда і розум може бути в чомусь та ще й в комусь одному». Не можна, продовжує Леся Українка, безглуздо стояти на грунті визнання якогось «абсолюта» або «золотої середини», примиряючи «два супротилежні світогляди» [8, с.19].
Леся Українка схильна була розглядати діалектику лише як прийом, що допомагає викривати неправильну аргументацію і тим самим добиватися з'ясування «істини». Так, у статті «Спогади про Миколу Ковалевського» вона пише: «М. В. переймав свого бесідника і, запанувавши над ним своєю блискучою діалек¬тикою, вів його навпростець і часом заводив туди, куди молодий бесідник ніяк не сподівався дістатись. Щоб витри¬мати такий словесний поєдинок з М. В. і зостатись незбитим зі свого становища, треба було мати чималу діалектичну практику, а надто пильно стерегтись, щоб не попасти в сперечку з самим собою, бо як тільки М. В. завважив це, то вже перемога була його» .
Як бачимо, тут Леся Українка висловлює цінну, з мето¬дологічного погляду, думку, а саме: діалектика є надій¬ним засобом викриття всіляких софістичних вивертів про¬тивника. Про це ж говорить критика Лесею Українкою аргументації негативних героїв поем і драм, — аргумента¬ції, майже цілком побудованої за софістичним прин¬ципом.
Ці висловлювання Лесі Українки є підставою для того, щоб вважати, що вона розуміла діалектику в її почат¬ковому значенні — лише як засіб розкриття суперечностей в поглядах противника, як знаряддя виявлення «істини» шляхом зіткнень протилежних думок, а не як метод науко¬вого дослідження і революційного перетворення світу, хоч, як ми бачили, в ряді конкретних випадків письменниця і говорить, що успіх пізнання і революційної діяльності залежить від правильного, діалектичного підходу до явищ. Нарешті, слід сказати, що Леся Українка, борючись проти догматизму і стоячи на історичній точці зору, разом з тим говорила, що в певних умовах треба вимагати одно¬значної, цілком певної відповіді на те чи інше питання. Часто, говорить Леся Українка, особливо в питаннях класової боротьби, не можна відповідати «в дусі золотої середини, а просто так чи ні з відповідним мотиву¬ванням», не можна також задовольнятись самим лише «гіпотетичним міркуванням», хоч гіпотеза і має своє зна¬чення, що підкреслюється такою вказівкою Лесі Українки: «гіпотези можна будувати, їх будують і переконані учені соціалісти». Ці гіпотези бувають різні своїм характером, вони можуть торкатись питань боротьби людини з при¬родою і питань суспільного життя. В пізнанні законів дій¬сності, говорить Леся Українка, треба йти далі гіпотези — в напрямі розкриття дійсних зв'язків і відношень предмета, з тим, щоб визначити в ньому вирішальне, головне.