Етнопедагогічні основи Гуцульської школи
Зароджена й сформована посеред Європи, географічний центр якої розташований поблизу міста Рахова, традиційна українська гуцульська родина щедро наділена ознаками європеїзму й нале¬жить до родин європейського типу.
Перебуваючи в гуцульських селах і спілкуючись із гуцулами Надвірнянського, Косівського та Верховинського районів Іва¬но-Франківської області, Вижницького і Путильського районів Чернівецької та Рахівського району Закарпатської областей (а саме вони за сучасним адміністративним поділом й охоплюють етнографічну територію Гуцульщини), я переконався, що їх ме¬шканці, особливо гуцули й гуцулки старшого покоління, вияв¬ляють до сім'ї й родинних зв'язків глибоко пошанне, а то й прямо таки побожне ставлення. То й пригадуються мені сказані ними такі цікаві міркування, як-от: "З родини йде життя люди¬ни", "Без сім'ї нема щастя на землі", "Сім'я - ключ до щастя", "Міцна родина - сильна держава» тощо. І ці золоті слова із народної скарбниці знань випромінюють велику мудрість люд¬ського буття.
Облагороджувальне проміння отчого світильника, мамина ласка, бабусина доброта, дідусева розсудливість, тепло хатнього затишку в колі рідних братиків і сестричок на все життя зали¬шають глибокий слід у душі й серці кожного гуцула.
Традиційна гуцульська родина - перший осередок любомудрості, національного виховання гуцула, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плекальниця пошанівку до рідної мови, предків, релігії, карпатського краю, фольклору, народних традицій, свят, обрядів, символів, самобутньої родинно-побуто¬вої культури, гуцульського мистецтва, ремесел і промислів. Гу¬цульські вдача і характер, духовний світ теж формується там, де гуцул народився і виріс, тобто в родинному гнізді. Не випадко¬во в гуцульській коломийці наголошується:
Ой не той то, брате, гуцул, Що погуцулився. Але той то, брате, гуцул, Що в горах вродився.
Функції гуцульської родини благородні й різноманітні: від¬творення й продовження гуцульського роду, українського наро¬ду, нації; виховання дітей; організація домашнього й підсобно¬го, господарства, ремесел і промислів, споживання, побуту, до¬звілля; забезпечення єдності, наступності й спадкоємності по¬колінь, передачі дітям духовних і матеріальних цінностей, виро¬бничого та життєвого досвіду, господарсько-трудових умінь і навичок, родинно-побутової культури; етнічна соціалізація; під¬готовка молоді до сімейного життя.
Коріння гуцульської родини сягає вглиб сивої давнини, її традиції складаються й розвиваються впродовж багатьох тися¬чоліть, форма шлюбного союзу вже досить виразно постає ще в індоєвропейську епоху. Моногамія (одношлюбність) остаточно закріплюється у час Київської Русі, з прийняттям християнства, і виступає провідною формою сім'ї й понині.
Довгий час на Гуцульщині зберігається велика родина, яка може об'єднувати до 20-30 душ. Дорослі діти рідко відділяються від батьків, мешкають разом, ґаздують спільно. А порядкує хтось із найстарших, найбільш досвідчений, вольовий і кмітливий. Ця тенденція зберігається і в наступних XIV-XVII століттях. Поряд з великими родинами з'являються й малі індивідуальні сім'ї, кількість яких наприкінці XVIII ст. різко зростає. Вони склада¬лися з батьків і неодружених дітей (4-5 чол.).
З собою на господарстві батьки, як правило, залишають най¬молодшого сина, передаючи йому в спадок своє господарство й хату. При відсутності синів це право одержує наймолодша доч¬ка. Той, хто залишається в господі батьків, зобов'язаний дотри¬мати їх до смерті. Цим мудрим кроком запобігається самотня старість, реалізується синівський і дочірний обов'язки перед батьками, єдність і спадкоємність поколінь.
Батьків похилого віку віддавати в будинки для перестарілих ("дідорні") на Гуцульщині не прийнято. Синівська й дочірня невдячність серед гуцулів гостро засуджується. Той, хто вдаєть¬ся до цього негідного вчинку, зазнає великого сорому перед Богом, людьми і цілим Божим світом.
Українські народні чесноти й норми християнської моралі пильно оберігають добрі родинні взаємини всіма можливими засобами, у тому числі й через культивування родинного мов¬леннєвого етикету.
Традиційна гуцульська родина має повну розгалуженість назв спорідненості й свояцтва, що свідчить, на мій погляд, про стій¬кість зв'язків і тісних взаємин не тільки внутріродинних, але й між родичами та свояками - як близькими, так і далекими. В основному ці назви, за незначним винятком, такі ж, як і по всій Україні.