Етнопедагогічні основи Гуцульської школи
Педагогіка через виховання та навчання дітей і молоді відтворює і розвиває у кожному наступно¬му поколінні народ, націю. Тому й національний підхід у науковому розв'язанні проблем педа¬гогічних є обов'язковим.
Українська гуцульська національна школа тоді чогось варта, коли вона забезпечує світовий рівень навчання учнів й реалізовує, спільно з сім'єю і громадськістю, українське національне вихован¬ня.
Кожен конкретний народ через свою національну систему виховання органічно продов¬жує себе в своїх дітях, генезує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну ро¬динно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й об'єктивно закономірним виступає його прагнення мати свою власну національну систему виховання.
В основу сучасної науки національного вихо¬вання як процесу формування особистості покла¬дено: саму природу виховного процесу в його етнічному, вселюдському, національному вира¬женні; дитину, як окрему, оригінальну й неповторну цінність, об'єкт і суб'єкт виховання, основні фактори психолого-педагогічного впливу на ста¬новлення повновартісної людини, гарантування права й умов формування і всебічного розвитку особистості в її повному ціннісному всевиявленні.
Колоніальне підневілля привело до того, що ко¬лись шкіл на Гуцульщині було мало. Та й рівень навчання в них був низьким. Майже всі початкові школи з українською мовою навчання були однокласними й двокласними. Панувала майже суцільна неписьменність. То й ставлення гуцулів до шкіл було прохолодне. І незважаючи на це все, виростали ж гуцульські діти розумними, мораль¬но стійкими, мужніми, витривалими й працьови¬тими. Виробленню цих позитивних рис у них сприяло широке застосування батьками й гро¬мадськістю надбань української народної педа¬гогіки у її гуцульському варіанті.
Тому прародителькою й одним із першоджерел педагогіки гуцульської школи має стати народна навчально-виховна мудрість гуцулів, як і ук¬раїнського народу в цілому. Вона йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й мате¬ринської мови, гір карпатських, полонин і бес¬кидів, лісів і пралісів, річок і потічків швидкоплин¬них, від ясного неба і світлого сонця, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почутив і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, опришківського завзяття, сер¬дечної любові до дітей, відданості гуцульському краєві й неньці - Україні.
Гуцульська народна педагогіка - це вироблені й застосовувані в середовищі гуцулів традиційні знання, засоби і досвід виховання та навчання дітей та підлітків. Основне її кредо - підготовка підростаючих поколінь до твердого життя в суво¬рих умовах гірського краю і відхожих промислів. А гуцульська етнопедагогіка - це наука про гу¬цульську народну педагогіку.
Усі видатні педагоги досягли високого творчо¬го злету завдяки тому, що свою навчально-вихов-пу діяльність будували на засадах народної педа¬гогіки. Тому гуцульська школа повинна мати ет-нопедагогі'шу основу.
Етнопедагогіка досліджує традиційний масо¬вий досвід виховання дітей, з'ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педа¬гогічних ідей нашого народу в сучасній науково-педагогічній практиці, досліджує способи встанов¬лення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне зна¬чення тих чи інших явищ народного життя й виз¬начає їх відповідність чи невідповідність сучасним завданням виховання.
Етнопедагогіка розкриває педагогічний по¬тенціал давніх звичаїв і традицій в сучасних умо¬вах та визначає доцільність нових звичаїв, які сприяють вихованню довершеної особи українця. Вона робить надбанням учителів гуцульської школи традиційний виховний досвід гуцулів у контексті педагогічних винаходів української нації та національних меншин України, сприяю¬чи перетворенню емпірики в колективний експе¬римент, в колективну думку, в науку.Таким чином, етнопедагогіка повернена об¬личчям до практики. Вона служить практиці роботи гуцульської школи, озброюючи вчителів керівництвом щодо використання у роботі зі шко¬лярами народних педагогічних засобів, пе¬ревірених багатовіковою виховною практикою, знайомлячи батьків із досвідом ефективної педагогізації родинного побуту, а підростаюче по¬коління - із загальнолюдським досвідом самови¬ховання.
Енергійна розробка й наполегливе впроваджен¬ня в гуцульській школі створеної в центрі Європи української етнопедагогіки не тільки надає родин-но-громадсько-шкільном вихованню національ¬ного характеру, але й впевнено спрямовує в русло європеїзму, проймає рисами істинності, вселюд¬ськості, гуманності й демократизму.