Методологія та методи наукового дослідження

Пізнавальні можливості інформаційного підкоду поляга¬ють у тому, що предмет дослідження вивчається у контексті інформації, її численних виявів. Він передбачає використан¬ня пізнавальних можливостей інформаційної теорії, методів, засобів, організаційних форм і технологій, вироблених інфор¬матикою, для визначення специфічних рис предмета дослі¬дження. Основний дослідницький актив інформаційного підкоду полягає в тому, що всі об’єкти, процеси та явища е по суті інформаційними, оскільки пов'язані зі створенням, на¬копиченням, обміном або використанням інформації (відо¬мостей, знання) задля здійснення соціальної комунікації.

У більш вузькому значенні інформаційний підхід означає ефективне використання пізнавального потенціалу інформаційної діяльності, що розглядаються як сукупність процесів одержання, збирання, аналітико-синтетичної переробки, збе¬рігання, пошуку та розповсюдження інформації (а також інших допоміжних процесів, які забезпечують ці основні про¬цеси), що використовується комунікаційними посередника¬ми (соціальними інститутами або людьми, які виконують по¬середницькі функції між джерелом інформації (автором твору чи документом) та його споживачами. Для вчених, на¬уковців інформаційна діяльність е невід’ємною складовою творчого процесу, одним із важливих обов’язкових елементів наукового дослідження будь-то огляд літератури з теми до¬слідження, спостереження, експеримент чи теоретичний умо¬вивід, одним із основних засобів досягнення мети і завдань наукового дослідження, забезпечення достовірності його нау¬кових положень, висновків і рекомендацій.

Інформаційний підхід має великі евристичні можливості щодо дослідження специфіки інформаційних потоків (ма¬сивів, ресурсів, продуктів і послуг) та інформаційних потреб досліджуваної предметної галузі через знання законів, функцій, ознак, властивостей, методів і засобів інформації як змісту повідомлень чи засобу соціальної комунікації (доку¬ментної, інформаційної, когнітивної).

Останнім часом зростає значення культурологічного підходу, який набуває статусу загальнонаукової методології. Культурологічний підхід, завдяки широкій палітрі поняття культура та пізнавальним можливостям культурології - науки, що вивчає культуру як цілісність, дає можливість до¬слідити безліч природних, соціальних, екологічних, економіч¬них, педагогічних, інформаційних та інших об’єктів та явищ як культурологічного феномену.Вихідним положенням культурологічного підходу е роз¬гляд сучасного світу як багаторівневої ієрархічної системи "Культура", яка складається з трьох основних відносно само¬стійних підсистем: системи "Природа", системи "Людина" і системи "Суспільство". Кожна з підсистем може бути дослі¬джена як культурний феномен. Особливе значення має до¬слідницько-пізнавальний потенціал культури для вивчення людини і суспільства.

Культурологічний підхід інтегрує дослідницький потенці¬ал, накопичений рядом наук, які вивчають культуру (філософією культури, теорією культури, мистецтвознавством, психологією культури, соціологією культури, історією культури та ін.), і реалізує прагнення до аналізу предмета дослідження як культурного феномену. У межах культурологічного підхо¬ду культура розглядається як система, що складається і функціонує у взаємодії: об’єктивної (будь-які культурні об’єкти) і суб’єктивної ("зліпок" культури і свідомості) форм; раціо¬нальної й емоційно-чуттевої її складової; культурно-нова¬ційних механізмів проникнення культури в усі галузі і сфери людської діяльності; процесів виробництва, розповсюдження (трансляції) і "присвоєння" культурних цінностей тощо.

Дослідницький потенціал культурологічного підходу полягає у такому:

а) обранні для досягнення мети і завдань дослідження найбільш адекватного визначення культури;

б) розгляді процесів та явищ як феноменів культури;

в) використанні найсуттєвіших ознак культури, її суб¬станціональних елементів, аксіологічних, функціональних, інструментальних та інших можливостей;

г) знанні та використанні теоретичних досягнень культу¬рології та її основних складових: історичної культурології, фундаментальної культурології, антропології, прикладної культурології. Культурологічне пізнання і перетворення процесів та явищ зумовлене об’єктивним поділом культури на матеріальну і духовну, тісним зв'язком з нею особистості та суспільства. Людина не лише розвивається на основі освоєння нею культури, а й поповнює її новими елементами. У зв'язку з цим засвоєння культурних цінностей е розвитком самої людини і становленням її як творчої особистості.

Нині у межах культурологічного підходу активно розвивається соціокультурний підхід - теорія і методологія со¬ціокультурного відтворення (репродукції), що акцентує увагу на єдності культури та соціальності, базується на наукових досягненнях культурології, педагогіки, етнографії, соціології, історичної і психологічної антропології, теорії соціальних комунікацій тощо. Соціокультурний підхід сконцентрований перш за все: на стратегічних соціальних цілях історично¬го відтворення суспільства з його національною культурною специфікою і системних характеристиках культурно¬ціннісних комплексів (як традиційних, так і нових) соціальної адекватності і культурної компетентності нових членів цього суспільства. Його використання забезпечує ба¬гатофакторний підхід до вивчення соціокультурного сере¬довища (простору), механізмів зв'язку "соціальної" і "куль¬турної" систем.