Методологія та методи наукового дослідження

Структуризація об’єкта - необхідна умова його ви¬вчення. Вона дозволяє виділити, а потім описати суттєві скла¬дові об’єкта - елементи, підсистеми, компоненти, зв'язки, властивості, функції та ін. Опис структури об’єкта полягає в його поділі на складові та встановленні характеру взаємозв’язків між ними. Аналіз структури здійснюється за допо¬могою метода класифікації - багатоступінчатого, послідов¬ного поділу досліджуваної системи з метою систематизації, поглиблення й отримання нових знань щодо її побудови, скла¬ду елементів, підсистем, компонентів, особливостей внутрішніх і зовнішніх зв'язків.

Структуризація - засіб пізнання ступеня складності будь-якого об’єкта чи процесу на всіх рівнях (від макро- до мікро-), дослідження структури системи. Сутність процесу чи явища як системи виявляється в їхній структурі, однак реалізується в їхніх функціях (ролях, призначенні). Це дозволяє розглядати систему як структурно-функціональну цілісність, в якій кожний елемент (підсистема, компонент) має певне функціональне призначення, яке має узгоджувати¬ся із загальними цілями системи в цілому. Рівень цілісності системи залежить від рівня відповідності її структури і функцій головній меті системи.Розрізняють функціональну залежність (у математич¬ному розумінні) і функціональне призначення (у соціальному розумінні) досліджуваних об’єктів. На основі другого аспекту формується уявлення про соціальні функції систе¬ми. Функція є конкретизацією призначення системи, дово¬дить доцільність існування об’єкта або процесу в межах цієї системи. Функція - це спосіб практичної реалізації при¬значення (цілі) системи.

У межах структурно-функціонального підходу досліджують сутнісно-функціональну, функціонально-генетичну та функціонально-логічну структуру системи. Перша з них виявляє субстанціüні елементи, підсистеми та компоненти системи, їх сутнісні зв'язки та основні функції. Друга - розкриває внутрішні закономірності розвитку і функціонування системи (від простого до складного, від нижчого до вищого, від генетич¬но вихідного до генетично похідного, включаючи у "знятому" вигляді моменти попереднього при відносній самостійності). Третя - виявляє логічно можливі відношення між функціями системи: відношення переваги, домінування, супідрядності (ос¬новна і допоміжні функції); відношення функціональної рівно¬значності або еквівалентності; відношення сполучення (поєднання) (комбінована функція) та ін. У результаті структур¬но-функціонального підходу створюються моделі (описові, ма¬тематичні, графічні) досліджуваної системи.

3агальнонауковою методологією вивчення об’єкта досліджен¬ня є системно-діяльнісний підхід, який набув значного поши¬рення в сучасних наукових розробках. 3азначений підхід указує на певний компонентний склад людської діяльності. Серед найсуттєвіших її компонентів: потреба - суб’єкт - об’єкт - процеси - умови - результат. Це створює можливість ком¬плексно дослідити будь-яку сферу людської діяльності.

Діяльнісний підхід - це методологічний принцип, осно¬вою якого е категорія предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому). Діяльність - форма активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. Діяльність людини може розглядатися в загальному значенні цього слова - як дина¬мічна система взаємодії людини із зовнішнім середовищем, а також у вузькому, конкретному - як специфічна профе¬сійна, наукова, навчальна тощо форма активності людини, у якій вона досягає свідомо поставлених цілей, що формуються внаслідок виникнення певних потреб.

У процесі діяльності людина виступає як суб’єкт діяль¬ності, а її дії спрямовані на зміни її діяльності у про¬цесі діяльності. Будь-яка діяльність здійснюється завдяки множині взаємопов’язаних дій - одиниць діяльності, що не розкладаються на простіші, внаслідок якої досягається кон¬кретна мета діяльності. Мета діяльності зумовлена певною потребою, задоволення якої потребує певних дій. 3авдання діяльності - це потреба, яка виникає за певних умов і може бути реалізована завдяки визначеній структурі діяльності, до якої належать:

• предмет діяльності - елементи навколишнього се¬редовища, які має суб’єкт до початку своєї діяльності і які підлягають трансформації в продукт діяльності;

• засіб діяльності - об’єкт, що опосередковує вплив суб’єкта на предмет діяльності (те, що звичайно називають "знаряддям праці"), і стимули, що використовуються у пев¬ному виді діяльності;

• процедури діяльності - технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту;

• умови діяльності - характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності, соціальні умови, просторові та часові чинники тощо.

• продукт діяльності - те, що е результатом трансформації предмета в процесі діяльності.