ВИЗНАЧЕННЯ ФОРМ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНТРОЛЬНИХ ЗАХОДІВ

Великим недоліком нашої системи вищої освіти була орієнтація її, на­самперед, на підготовку спеціаліста, а не культурної людини, яка не дозво­лить собі бути поганим спеціалістом.

Цей недолік рано чи пізно має бути ліквідовано, бо хронічний дефіцит культурних людей сьогодні вже очевидний.

Перші кроки гуманітаризації вищої школи були здійснені ще у 20-х роках XX ст. українським математиком Т.О.Грузннцевим. Свій досвід він узагальнив у творах "Елементи теорії множин" і "Нариси з теорії науки". Ідеї Грузинцева відносно інтеграції точних і гуманітарних знань виперед­жали час, і до них повернулися лише у 90-х роках XX ст. Зараз говорять про це всі, але все це лише у зародковому стані.

Причини:

1) низький стар­товий рівень розвитку студентів - наслідки шкільної освіти і культури суспільства в цілому;

2) обособленість зусиль викладання гуманітарних наук вирішити цю проблему самостійно без синтезу природознавчих і гу­манітарних знань.

Особистість - це перш за все громадянин держави і патріот, це лю­дина, яка володіє універсальною спеціальною підготовкою (спеціаліст), це людина з широким світоглядом, високим рівнем загальної і політичної культури.

Виховання такої особистості, створення для цього відповідних умов і має складати головну мету гуманізації вищої освіти.

Гуманізація має два аспекти: психологічний аспект, який передбачає активізацію ролі людини, індивідуалізацію навчання (тестування, са­мостійна робота); загальнокультурний аспект, під яким розуміється гу­манітарна культура через зміни певною мірою змісту викладання інших дисциплін.

Великі вчені, яким належать найбільші відкриття у природознавстві, А.Ейнштейн,Н.Бор, І.Павлов, А.Фрідман, II. Вавілов - завжди у центрі відкриттів ставили людину і її становище в оточуючому світі. І у цьому бу­ла найвища гуманістична спрямованість їх відкриттів, що ріднило їх з та­кими титанами гуманітарної науки, як А.Чехов, Н.Бердяєв, П.Флоренський, О.Блок, Т.Манн, Н.Сартр та ін.

Формула педагогіки співтворчості

Людина (педагог) - творчість - Людина (студент) = співробітництво Це означає, що не тільки викладач у процесі своєї праці готує компетент­ного спеціаліста, але і студент, зацікавлений в реалізації цієї мети, виступає суб'єктом цієї співпраці. І тільки узгодження цих дій, за висловом Л.М.Толстого, призведе до очікуваного результату. Це знаходить свій ви­раз у педагогічному принципі активності студента та у підході до ор­ганізації навчально-виховного процесу з позицій особистості.

Як відомо, кафедра є центром навчальної , наукової та виховної ро­боти. А тому освітнянський процес, де студент і викладач виступають суб'єктами діяльності, реалізується, перш за все, через кафедру і на ка­федрі.

Для того, щоб відшукати зовсім не прості шляхи справжньої гу­манітаризації вищої освіти, необхідно, насамперед, глибоко осмислити її зміст, зрозуміти її значення як важливішої складової частини не тільки освітньої реформи, але і перебудови суспільства у цілому. Гуманітаризація означає корінний перегляд уявлень про місце культури у суспільстві, про зміст духовних цінностей, про взаємовідносини людини і суспільства, словом, йдеться про зміни світоглядних позицій.

Гуманізація особистості потребує гуманітаризації освіти, яка має охопити всю природознавчу, математичну і технічну підготовку. Техно­логічна і екологічна картина світу мас включати естетичні аспекти, а історія науки і техніки - супроводжуватись осмисленням основних етапів історії матеріальної і духовної культури...

Отже, гуманітарний характер навчально-виховного процесу базуєть­ся на принципі формування у студентів загальнолюдських соціальних, професіональних, моральних, стичних, естетичних та інших цінностей і інтересів. Ці принципи можна реалізувати за наявності і виконанні двох моментів: