Психолого-педагогічна діагностика готовності дітей до навчання в школі

1.Дослідження, спрямовані на формування в дітей дошкільного віку визначених змін і навичок, необхідних для навчання в школі.

2.Дослідження новотворів і змін у психіці дитини.

3.Дослідження генезису окремих компонентів навчальної діяльності і виявлення шляхів їхнього формування.

4.Вивчення змін дитини свідомо підкоряти свої дії заданому при послідовному виконанні словесних указівок дорослого. Це уміння зв'язується зі здатністю оволодіння загальним способом виконання словесних указівок дорослого.

Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності. Цей підхід обґрунтований поглядом на проблему з боку періодизації психічного розвитку дитини і зміни ведучих видів діяльності. На думку Е.Е. Кравцової, проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор навчальної діяльності [16]. Такий підхід є актуальним і значним, але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілком феномена готовності до школи.

Л. І Божович [29] ще в 60-і роки вказувала, що готовність до навчання в школі складається з визначеного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав А.В. Запорожець [14], відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції.

На сьогоднішній день практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання – багатокомпонентне утворення, що вимагає комплексних психологічних досліджень.Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Під інтелектуальною зрілістю розуміється диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з тла; концентрацію уваги; аналітичне мислення, що виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування; уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторну координацію. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мері відбиває функціональне дозрівання структур головного мозку.

Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.

До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти своє поводження законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

На підставі виділених параметрів створюються тести визначення шкільної зрілості. [30]

Якщо закордонні дослідження шкільної зрілості в основному спрямовані на створення тестів і в набагато меншому ступені орієнтовані на теорію питання, то в роботах вітчизняних психологів міститься глибоке теоретичне пророблення проблеми психологічної готовності до школи, що йде своїми коренями з праць Л.С. Виготського (див. Божович Л.І., 1968; Д.Б. Єльконін, 1989; Н.Г. Салміна, 1988; Е.Е. Кравцова, 19991 і ін.)

Так Л.І. Божович (1968) виділяє кілька параметрів психологічного розвитку дитини, що найбільше істотно впливають на успішність навчання в школі. Серед них – визначений рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви навчання, достатня розвиток довільного поводження й інтелектуальність сфери. Найбільш важливим у психологічній готовності дитини до школи нею визнавався мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:

1.Широкі соціальні мотиви навчання, чи мотиви, зв'язані «з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їхній оцінці і схваленні, з бажаннями учня зайняти визначене місце в системі доступних йому суспільних відносин»;

2.Мотиви, зв'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, чи «пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями» (Л.І. Божович, 1972 р. с. 23-24). Дитина, готовий до школи, хоче учитися тому, що йому хочеться знати визначену позицію в суспільстві людей, що відкриває доступ у світ дорослих і тому, що в нього є пізнавальна потреба, що не можуть задовольнити будинку. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого Л.І. Божович «внутрішньою позицією школяра» (1968). Цьому новотвору Л.І. Божович додавала дуже велике значення, вважаючи, що «внутрішня позиція школяра», і широкі соціальні мотиви навчання – явища сугубо історичні.