Виховна та навчальна робота учителя в школі за методом В.О.Сухомлинського

1.7. Формування свідомості учня.

Найважливішим завданням виховання як специфіч¬ного процесу, що певною мірою не залежить від навчан¬ня, є формування свідомості — світоглядних, моральних і естетичних понять, поглядів, переконань, багатогран¬них спонукань до морально значущих вчинків.

Формування свідомості — це перетворення знань у власні переконання, власну зацікавленість у торже¬стві істини.

Переконання формується тоді, коли; вихованець усві¬домлює істину в процесі активної діяльності, проймає¬ться глибокими інтелектуальними, моральними, естетич¬ними почуттями, завдяки чому не тільки стають зрозумілі йому велич і краса ідеї, що захопила його, а й ця ідея зумовлює велич і красу його власної душі, його власних вчинків. Цей процес — винятково важливий бік самови¬ховання. В.О.Сухомлинський прагне так організувати духовне життя колективу, щоб ідеї якомога глибше проникали в свідо¬мість, оволодівали почуттями, помислами кожного вихо-ванця, ставали його провідним вогником в особистому житті, а коли вихованець, захоплений новою ідеєю, прагнутиме втілити її в життя, обстановка шкільного життя повинна сприяти його активній діяльності.Активна діяльність, вчинки, праця, боротьба з трудно¬щами — це найважливіші передумови переконаності. Якими б далекими від повсякденної життєвої практики не були ті наукові істини, що розкриваються перед учня¬ми — підлітками, юнаками і дівчатами — у процесі на¬вчання (наприклад, нескінченність світу в просторі і часі, можливість розумного життя на інших планетах), їх інтелектуальне життя вчителі прагнуть спрямовувати так, щоб знання матеріалу, ніби й далекого від життєвої практики, служило їхнім земним інтересам, викликало в них бажання здійснювати добрі вчинки, віддавати всі свої сили в ім'я торжества істини.

Формування свідомості при оволодінні науковими знаннями вимагає включення в процес пізнання всіх сфер особистого духовного життя, особливо почуттів. Вихованець захоплюється величчю, мужністю, духовною красою людей, які боролися за торжество наукових поглядів на світ; у нього пробуджується бажання глибше осмислити світ, що його оточує. Він пильно вдивляється в явища, події, вчинки людей. Він з тривогою доходить висновку, що на землі ще багато негідного високого імені людини, що треба покінчити не тільки із соціальною не¬справедливістю, війнами, загрозою атомного самозни¬щення, а й з усім відсталим, вульгарним, що є в нашому повсякденному житті. Усі ці думки спонукають підлітка, юнака, дівчину щось робити, в чомусь виявити своє активне ставлення до світу.

Предметом особливої турботи педагогічного колек¬тиву і кожного вчителя є те, щоб добру і злу, які пізна¬ються в процесі навчання й суспільного життя, давалася чітка ідейно-політична оцінка. Ідеал В.О.Сухомлинського — щоб із школи вийшли в життя люди з громадянською свідомістю, ці¬лісним світоглядом, готові виявляти мужність у проти¬стоянні злу. В.О.Сухомлинський прагне до того, щоб душа підлітка, юнака обурювалася, повставала проти зла. Це благородне почуття — основа глибоких громадян¬ських якостей. Знання, тісно пов'язані зі світом сучасності, стають дорогими для вихованця. Він дорожить ними як особистим духов¬ним багатством. Він відстоює їх. Він готовий боротися за честь і велич своєї Батьківщини. Він бореться за Батьківщину своєю працею.

Знання стають переконаннями за умови, якщо учень використовує їх для набування нових знань, для розши¬рення кругозору, для знаходження — самостійно, своїми силами—відповіді на численні запитання, що виникають у нього в процесі праці, громадської діяльності, духов¬ного життя, полегшує їй дальше навчання, тому шо в неї з’являються нові інтелектуальні потреби. І чим більше цих потреб — дізнатися, пояснити, дослідити, заглибитися в те чи інше питання в процесі читання або експериментальним шля¬хом, тим багатше духовне життя учня, тим глибші його науково-матеріалістичні переконання.

Одне з центральних завдань школи — виховання бла¬городних почуттів: моральних, інтелектуальних, есте¬тичних. Високі, благородні почуття — це любов до Батьківщини, до людей, до праці, до культури, поважання людської гідності кожного свого співвітчиз¬ника і кожної чесної людини на землі, почуття дружби, товаришування, радість пі¬знання і перетворення світу, безкорислива насолода культурними багатствами, створеними людством. Справж¬ня людина немислима без добрих почуттів. Виховання, по суті, починається з формування душевної чуйності — вміння відгукуватися серцем, думками, почуттями на все те, що відбувається в навколишньому світі. Душевна чуйність — це той загальний фон гармонійного розвитку, на .якому будь-яка людська якість — розум, працьови¬тість, талант — набуває справжнього змісту, дістає най¬більш яскраве звучання.

У практиці В.О.Сухомлинського та його колективу виховання почуттів проймає все, що діти роблять, бачать, слухають. Одно¬часно з логічною розумовою оцінкою дитина дає всьому тому, що вона бачить навколо себе, що вона робить, також емоційну оцінку. Більше того, якщо пізнання не забарвлюється почуттям, дитина не до кінця бачить те, що постає перед нею. Насамперед емоційне ставлення виявляється до тих подій, фактів, у яких розкривається суть добра і зла, справедливості і не¬справедливості, чесності і безчестя.