Виховна та навчальна робота учителя в школі за методом В.О.Сухомлинського

Розвиток науки, техніки, думки — основа технічного прогресу нашої країни. Завдання загальноосвітньої школи — виховувати в своїх вихованців любов до знань, книжки, науки. Це завдання здійснюється завдяки бага¬тим науковим, інтелектуально-творчим інтересам учите¬лів і учнів.

Шлях у науку починається в загальноосвітній серед¬ній школі. Це передбачає створення необхідних матері¬альних умов. Кожен учень у старших класах має можли¬вість виходити за межі програми з того предмета, який його найбільше цікавить, до якого в нього розкрива¬ються задатки і розвиваються здібності. У зв'язку з цим, крім обов'язкової для всіх програми, доцільно створити окрему програму інтелектуального і трудового розвитку й удосконалення. В.О.Сухомлинський та його педагогічний колектив добивався того, щоб у кожному учневі розкрився його зада¬ток, щоб кожен учень знайшов свою улюблену справу, став майстром у цій справі, пережив щастя творчої праці.

У процесі виховання розвиваються здібності й обда¬рування кожного вихованця. В майбутньому одні ста¬нуть ученими, мислителями, художниками, інші — інже¬нерами, техніками, лікарями, педагогами, треті — слюса¬рями і токарями, механізаторами сільського господарства, але всіх їх ріднить спільна риса — провідна роль розуму, творчості в праці. Творчість слюсаря і токаря, електро¬монтера і будівельника, тваринника і рослинника — це така сама творчість, як і творчість математика-мислителя або конструктора, композитора або живописця. Від¬крити в кожній людині її задатки і здібності, дати їй щастя цікавої, інтелектуально повноцінної творчої праці для суспільства, для щастя народу — таке завдання школи. Увага до кожної індивідуальності, піклування про кожного вихованця, чуйне, вдумливе ставлення до позитивних рис і недоліків кожної дитини — це основа основ процесу виховання.

Багатство інтересів, нахилів, здібностей в учнівському колективі багатогранне. Це багатство не можна піді¬гнати під один шаблон. Виробниче навчання старшоклас¬ників, побудоване на тому, ще без учні даної школи ово¬лодівають однією і тією ж самою спеціальністю, не виправдало себе на практиці. Середня загальноосвітня школа — це школа політехнічна; головне її завдання — дати учням глибокі, міцні знання основ наук, навчити орієнтуватвся в найважливіших галузях сучасного виро¬бництва; поєднувати теоретичні знання з практичними вміннями в такому напрямі, щоб повною мірою розкри¬валися індивідуальні задатки, здібності й нахили.Школа виховує тим, що в ній панує атмосфера ціка¬вого, багатогранного інтелектуального життя. Не всі знання можуть знайти застосування в праці. Си¬стема навчально-виховної роботи по В.О.Сухомлинському грунтується на тому, що кожний вихованець, морально і практично готуючись до праці, водночас не ставить оволодіння знаннями в пряму залежність від того, якою конкретною трудовою діяльністю він займатиметься. В оволодінні знаннями діти вбачають не тільки обов'язок, а й потребу: без постійного інтелектуального зростання життя здається їм сірим, нецікавим. Виховання цієї духовної потреби — дуже важлива умова гармонії здібностей та інтересів. Проблеми науки і техніки, соціального, морального й естетичного розвитку суспільства обговорюються уч¬нями старших класів на диспутах, у бесідах, на вечорах запитань і відповідей, юнаки й дівчата беруть їх близько до серця як справу глибоко особисту.

Всебічний розвиток особистості пов'язаний з оволо¬дінням глибокими знаннями, активною громадською і трудовою діяльністю і можливістю вільно вибирати профе¬сію. Усе це передбачає поєднання особистих і громадських інтересів, а професія повинна відповідати задаткам і покликанню людини. У цьому велика відповідальність покладаеться й на учителів. Розквіт людської особис¬тості В.О.Сухомлинський та його колеги вбачає в тому, щоб кожний займався улюбле¬ною працею, і чим глибше він вникне в цю працю, тим більше розвиватимуться його здібності й талант, тим щасливішим буде його життя.

В.О.Сухомлинський та його колеги вбачали своє завдання в тому, щоб у роки отроцтва і ранньої юності кожний їх вихованець свідоме знайшов себе, розкрив себе, вбрав собі той життєй шлях, на якому його праця досягне найвищого ступеня майстерності— творчості. Найголовніше в розв'язанні цього зав¬дання — помітити в кожній дитині її найсильнішу сто¬рону, знайти в ній ту “золоту жилку”, від якої починається розвиток індивідуальності, добитися того, щоб дитина досягла видатних для свого віку успіхів у тій справі, яка найбільш яскраво виявляє, розкриває її при¬родні задатки.

Предметом осбливої уваги педагогічного колективу є індивідуальна робота з дітьми,що мають нахил до того чи іншого виду інтелектуальної діяльності (або діяльності в галузі мистецтва). У методиці організації уроків, у системі позакласної роботи, у формуванні духовних інтересів колективу — скрізь здійснюється спеціальна спрямованість виховання: розвиток обдаровань, вихо¬вання розуму, творчих здібностей учнів, які стануть у майбутньому вченими, мислителями, письменниками, худождиками. Майстерність педагога полягає в умінні побачити обдарованість дитини, визначити сферу засто¬сування її інтелектуальних і творчих сил та поставити перед нею завдання, щоб розв’язуючи їх, вона долала труднощі і щоб це сприяло дальшому розвитку її здібностей. В.О.Сухомлинський та його колеги дбали про те, щоб учні жилив позаурочний час багатим інтелектульним життям і щоб це життя позначалося на духовному розвиткові колективу, підно¬сило розумовий рівень усіх учнів, розвивало здібності менш обдарованих.