Виховна та навчальна робота учителя в школі за методом В.О.Сухомлинського
Обстановці безкорисливої радості праці – праці для суспільства – Сухомлинський та його колеги надавали дуже великого значення. Праця сама собою тішить дитину. У самому процесі праці дитина знаходить задоволення. Цілком очевидно, що для створення такої обстановки треба забезпечити інтелектуальну насиченість праці, проникнення науки і техніки в повсякденну трудову діяльність.Але для цього необхідне однаковою мірою і моральне багатство відносин між членами колективу. В.О.Сухомлинський вважає, що основа праці полягає в кінцевому підсумку не в техніці, а в людині — в її ідеалах і прагненнях, у тих цілях, яких вона досягає своєю безкорисливою добро¬вільною працею. Джерело радості праці і повноти духов¬ного життя в праці вбачає Вчитель в тому, щоб відносини між юними трудівниками були глибоко людяними, щоб творчою основою праці було створення щастя і радості для людей, для народу. Це і є висока моральність життя.
Важливою умовою здійснення школою своєї ролі в суспільному розвитку є зв'язок школи з життям, а також зв'язок розумового і морального виховання школярів.
Ідеї великих педагогів — Коменського, Песталоцці, Руссо, Ушинського, Дістервега, які спрямували школу, вчителя, учня на вивчення навколишнього світу, вчили досліджувати, пояснювати те, що людина бачить,— від¬биваються в роботі вчителя відповідно до його завдань виховання. Важливо, щоб дитина не тільки бачила навко¬лишній світ таким, яким він є, а й прагнула робити його кращим. Виховний сенс методу вивчення, що його оби¬рає вчитель, набуває в зв'язку з цим особливо великого значення. Дістервег говорив, що поганий учитель лише повідомляє істину, хороший відкриває її. Уміння вести учнів шляхом пізнання так, щоб вони відкривали істи¬ну,— це не тільки дидактична майстерність, а й вихо¬вання правильних поглядів на природу і суспільство, формування стійких переконань, вироблення необхід¬ного для творчої праці дослідницького підходу до явищ природи і суспільного життя.
Ось які слова приводить В.О. Сухомлинський в своїй книзі “Павлиська середня школа”: “Ми вбачаємо свою роль у розвитку учнів не тільки в тому, щоб допомогти їм набути певних знань, а й у тому, щоб виховати в них бажання набувати знання протягом усього життя. І ми праг¬немо сформувати в дітей і переконання в тому, що знання, освіченість, інтелектуальна культура — це необхідна умова цікавого, повноцінного, духовно багатого життя, що без знань цікаве життя неможливе, бо неможлива творча праця.”
«Праця додає масла в лампу життя, а думка засвічує її»,— слова англійського економіста Д. Беллерса. Педагогічний колектив на чолі з В.О. Сухомлинським добивався, щоб прагнення кожного вихованця виявити свої сили і здібності, утвердити свою гідність задовольнялося напо¬легливою, завзятою працею в оволодінні знаннями.
1.2. Що таке моральне виховання?
Моральні переконання тісно пов'язані з освітою, але певною мірою вони й незалежні від освіченості, від практичної готовності людини до створення матеріальних цін¬ностей. Людина може мати знання, вміти працювати, але в моральному відношенні не бути підготовленою до життя. Моральне виховання — це не тільки формування світогляду й переконань у процесі оволодіння знаннями і діяльності, а й особлива, специфічна виховна робота, яка має свої закономірності, потребує часу і певних форм та методів впливу на свідомість, характер, поведінку людини,
Чим ширше коло теоретичних знань, якими оволоді¬ває молоде покоління, чим загальнішого характеру набу¬ває високий рівень його освіченості, тим гострішою, оче¬виднішою стає необхідність у специфічній виховній роботі. Розкриття виховної суті знань, перетворення знань у пере¬конання великою мірою залежать від того, яка в школі ведеться виховна робота, не пов'язана безпосередньо з про¬цесом навчання, які ідейні переконання формуються у вихованців в їхній життєвій практиці, який моральний характер має їхня суспільна поведінка, тобто якою мірою підготовлено моральний грунт.
У змісті теоретичних знань, що вивчаються в школі, є великі можливості для формування важ¬ливих рис морального обличчя людини: чесності, правдивості, принциповості, духовної мужності, без¬страшності й стійкості в боротьбі з труднощами та пере¬шкодами. Але тільки засвоєнням знань цих моральних рис не виховаєш, їдеї чесності, правдивості, духов¬ної мужності, безстрашності, що проймають теоретичний матеріал, доходять до серця підлітка, юнака, дівчини тільки тоді. кОли й для їхньої життєвої практики харак¬терні принциповість, мужність, безстрашність.Вихованець, наприклад, глибоко схвильований муж¬ньою поведінкою Джордано Бруно, стійкістю і непохит¬ністю Прометея, хоробрістю Спартака. Його душа прагне спробувати свої сили на високому, благо¬родному поприщі. Майстерність і мистецтво виховання полягають у тому, що вчитель допомагає вихованцеві знайти реальні можливості для цього випробування в житті, в нашій дійсності, добивається, щоб іскра, яка зайнялася в юному серці, не згасла. Якщо цих реальних можливостей вихователь не знайшов, то думка, що зародилася в голові вихованця, перетворюється в холостий постріл; чим більше цих пострілів, тим менш чутливим стає вихованець до тих засобів впливу на його свідомість і поведінку, до яких вдається вихователь. В.О. Сухомлинський намагався створити можливості й умови для того, щоб одно¬часно з усвідомленням моральних понять здійснювалась моральна поведінка вихованців. Ці можливості є в са¬мому укладі життя учнівського колективу, в тому, що і з якою метою роблять діти, в які взаємовідносини всту¬пають вони одне з одним і з дорослими. Моральний смисл поведінки залежить також від того, яку участь беруть педагоги в житті вихованців.