Виховна та навчальна робота учителя в школі за методом В.О.Сухомлинського

Однією з найважливіших умов розвитку індивідуальності є нявність вільнгого часу. Задатки й обдарованість дитини розкриваються лише за умови, якщо в неї щодня є час для заняття улюбленою працею, працею за своїм вибором. Тому В.О.Сухомлинський та його колеги розглядають надання учневі вільного часу як створення неоціненного багатства. Зокрема, одну із цілей удосконалення педагогічного процесу на уроках В.О.Сухомлинський вбачає в полегшенні праці, потрібної для засвоєння програмного матеріалу, і, отже, у створенні вільного часу. У своїй виховній роботі В.О.Сухомлинський та його колеги взяли за правило: ди¬тина повинна мати стільки вільного часу, скільки вона витрачає на уроки в школі. Особливо це важливо в стар¬шому віці.

1.6. Що таке самовиховання?

Найважливіший елемент шкільного виховання — самовиховання. В.О.Сухомлинський та його колеги організовали життя школярів так, щоб якомога більше часу, протягом якого відбувається гра інтелектуальних, моральних, вольових сил у колек¬тиві, йшло на добровільну, цікаву для кожного учня діяльність, яка породжує в нього нові інтереси і запити.

Багатогранне духовне життя колективу вихователів і вихованців — їх праця, моральний, інтелектуальний і естетичний розвиток, громадська діяльність — це не тільки об'єкт педагогічного керівництва з боку вчителів і директора школи, а й сила, що виховує. Майстерність виховання саме й полягає в умінні збудити цю силу до життя і надалі керувати нею. Духовне життя вихованців досягає при цьому такого високого рівня самостійності, що на певному етапі вихованці забувають про те, що вчи¬тель — не тільки старший товариш, а й наставник.Як відомо, педагогічний ефект будь-якого виховного явища тим вищий, чим менше дитина відчуває в ньому задум педагога. Цю закономірність В.О.Сухомлинський вважає серцеви¬ною педагогічної майстерності, основою вміння знайти шлях до серця дитини, підійти до неї так, щоб будь-яка справа, до якої її залучають, ставала для неї потребою, пристрастю, мрією, а вихователь — її товаришем, дру¬гом, однодумцем. Від того, наскільки глибоко володіє цією майстерністю керівник школи, залежить виховна цілеспрямованість усього шкільного життя, у цьому — запорука вміння директора об'єднувати виховні зусилля педагогів. Ця майстерність у поєднанні з любов'ю до ді¬тей, всебічною освіченістю, загальною і педагогічною культурою — найголовніша умова успішного керівництва педагогічним колективом.

Самовиховання полягає в тому, що, пізнаючи навко¬лишній світ — природу, працю, суспільне життя, вихо¬ванець пізнає й самого себе, оцінює свої переконання, вчинки, поведінку з погляду найвищих ідеалів — норм моралі.

Самопізнання, самоствердження немислимі без ідеалу, без взірця, який хвилює, захоплює, дивує, надихає ди¬тину, підлітка, юнака, дівчину. Натхнення, захоплення ідеалом породжують прагнення бути добрим, пробуджують думки про самого себе, вчать бачити в собі добре й по¬гане. Вихованець починає свідомо випробовувати свої вольові й моральні сили, ніби перевіряючи себе.

На цьому етапі духовного розвитку, який збігається з переходом від дитинства до отроцтва, потрібно, щоб педагоги і шкільна адміністрація виявляли велику чуй¬ність, увагу, тактовність, величезну повагу до особи вихованця. Підлітки хочуть керувати не тільки організа¬ційною стороною діяльності свого колективу, а й духов¬ними процесами, що зачіпають думки, почуття, пережи-—анпя. Треба чуйно ставитися до внутрішнього духовного світу підлітків, не нав'язувати їм грубо своїх думок, терпляче вислуховувати їхні висловлювання (іноді навіть і неправильні!), вступати з ними в суперечку як рівний з рівним.

Педагогічне керівництво самовихованням — дуже тонка, копітка робота, зміст якої полягає в тому, що вже в роки дитинства й отроцтва треба навчити людину при¬мушувати себе працювати, дотримувати певного режиму, переборювати труднощі, долати власні слабості. Треба також переконати вихованців у тому, що перевіряти свої вольові сили можна не тільки у виняткових обставинах, що незвичайні ситуації створюються активними зусил¬лями людини в звичайних життєвих умовах і вольовою людиною можна стати в звичайній праці, долаючи пере¬шкоди, навіть борючись із власними слабостями.

Педагогічне керівництво В.О.Сухомлинського самовихованням вра¬ховує, що загальноосвітня середня школа в країні — різновікова школа. За його глибоким переко¬нанням, це не тільки не утруднює виховну роботу, а, навпаки, полегшує її. Самовиховання в умовах різнові¬кового колективу набуває характеру моральних суспіль¬них відносин між старшими і молодшими. В.О.Сухомлинський та його колеги вбачають своє важливе виховне завдання в тому, щоб юнаки, дівчата, підлітки були вихователями молодших школярів. Тільки за цієї умови можна повністю враховувати вікові особливості.

В умовах колективного самовиховання істотну роль відіграє, зокрема, те, що в молодшому віці моральні поняття, уявлення, оцінки утверджуються в свідомості завдяки яскравим, емоційно насиченим взаємовідноси¬нам, а ці взаємовідносини створюються переважно тоді, коли маленьких дітей і їх старших друзів об'єднують дружба, цікава діяльність. Вкладаючи духовні сили в своїх маленьких товаришів, підлітки, юнаки і дівчата в цій діяльності не тільки виявляють, а й пізнають себе.