Проблема реконструкцiї наукового знання
"Усi" прагнуть - "розумiти". Це виявляє себе не тiльки в загальних інтерпретаціях соцiокультурних текстiв, а й в процесi студiювання наук та здiйснення наукового дослiдження. Розробка ф嬬¬номенологiї розумiння, онтологiї розумiння, герменевтики розумiння найбiльш помiтнi філософські ознаки цього прагнення. Однак, здебiльшого не звертається увага, що саме усвiдомлення наявностi "нерозумiння" важить значно бiльше нiж аналiз прикладiв р¬зумiння. Нескладно виявити, що коли в науках "усiм" "усе" зр¬зумiло, тодi ми маємо справу з "когнiтивною стагнацiєю", яка здебiльшого заслiплена грандiознiстю тiєї чи iншої наукової трବ¬дицiї, а не розумiнням сутi справи.
Нам здається, що феномен "нерозумiння" вартий значно бiльшої уваги нiж придiляють йому виказуючи на "проблему розумiння" як на одну з найбiльш фундаментальних для фiлософiї.
Одночасна присутнiсть розумiння i нерозумiння в науковому пос¬¬¬тупi має свої об'єктивнi причини, що не залежать вiд освiченостi науковця. Однак, не зважаючи на цiкавi розробки з деконструкцiї унiверсалiзму, не можна заперечити факту, що усвiдомлення нових смислiв наукових знань може вiдбутися лише за умови здiйснення д嬬¬маркацiї змiсту фундаментальних понять, принципiв, теоретичних конструкцiй. Так чи iнакше вiдбувається повернення до iдей теорiї когерентності, яку неопозитивiзм (О.Нейрат i Р.Карнап [Див.:1. -с.69-86]) висунув у якостi логiцистської концепцiї iстини. Згiдно з цiєю концепцiєю, iстиннiсть визначається внутрiшньою зв'язанiстю (узгодженiстю) речень у певнiй системi висловлювань: речення iстинне, якщо воно є елементом несуперечливої системи. Одночасно, ряд когнiтивних настанов, якi визначають способи упорядкування та репрезентацiї наукових знань, що складають фундамент окремих дов嬬¬дених теорiй, можуть "застарiти", а iншi, загальноприйнятi, стବ¬ють незвичними, малозрозумiлими. Так, у свiй час, вiдбулося з п¬няттями "простiр", "час", "рацiональнiсть", "закономiрнiсть" та тощо.
На перший погляд, здається, що має iснувати закономiрне слiд󬬬вання нерозумiння - розумiння, а далi - нове нерозумiння. Однак, ця лiнiйна модель є поширена когнiтивна iлюзiя, що здатна перек¬нувати нерозумiючих у протилежному, - в наявностi феномена р¬зумiння. Справа полягає у тому, що взагалi не буває якiсного "росту" наукового знання без оновлення теоретичної свідомості, змiни смислiв основоположних понять та їх категорiальних пiдвалин *.
Завдячуючи використанню вказаної спрощеної "лiнiйної моделi" вiдбувається ототожнення збiльшення iнформацiї та iнформованостi з науковим розвитком, а стану "епiстемної стагнацiї" (відсутності росту знання) з еволюцiєю науки, що зовнiшньо виявляє себе у суп嬬¬речностi "iнформацiйної перенасиченостi науки".
Наприклад, Х.Патнему [Див.:2. -с.486-489] вдалося побудувати досить обґрунтовану концепцiю можливостi визначення наукової iст謬¬ни як рацiонального обґрунтування прийнятностi суджень. Однак вiн не довiв свiй аналiз проблеми розумiння до розгляду феномену нер¬зумiння. Тому пов'язуючи концепцiю рацiонального обґрунтування прийнятностi суджень з процесом змiни смислiв основоположних п¬нять, вiн не вийшов за межi вище зазначеної лiнiйної моделi прос¬¬¬того слiдування: нерозумiння - розумiння - нове нерозумiння.
*Цю складову процесу росту наукового знання було виявлено у
якостi процесу змiни "парадигм", "дисциплiнарних матриць"
Т.Куном, "науково-дослiдницьких програм" I.Лакатосом, "тем"
Холтоном, "концепцiй" Ст.Тулмiним.
Ми маємо можливiсть навести яскравий приклад математичної кон¬¬-венцiї, яка виявляє евристичну малопродуктивнiсть означеної "моделi" . Так, за особистим свiдченням Солов'я Леонiда Антонов謬¬ча, до творця "теорiї нормальних алгорифмiв" та вiдповiдного наשּׁ¬рямку конструктивної математики академiка А.А.Маркова учнi зверн󬬬лися з констатацiєю: "Я не розумiю...?" Марков вiдповiв - "Не р¬зумiю Я, не розумiй i Ти!". Стосовно цього прикладу, чомусь, вже не можна спинити себе на емоцiйно скерованiй думцi, що "нер¬зумiння" - це погано. Так, нерозумiння може розглядатися як абс¬лютне зло, яке заперечує саму можливiсть обґрунтування рацiональ¬¬-ностi, науковостi, що висуває нас на межу прiрви постiйної інтерпретації за якою слiдує постмодернiстське заперечення самої можл謬¬востi буття науково-технiчних здобуткiв як наслiдкiв вияву творч¬го запалу сили людського розуму. Тодi вiчний Dasein інтерпретації телефонiв, комп’ютерів, автомашин, лiтакiв, електростанцiй та бବ¬гато iншого робить їх утаємниченим "поставом" (М.Хайдеггер) за м嬬¬жами рацiонального. Як наслiдок, не тiльки в математицi нелiнiйнi рiвняння, що мають бiльше нiж одне рiшення (точки бiфуркацiї), а й кожний пересiчний автомеханiк, стають справжнiм символом чаклунс¬¬¬тва.Слiд зазначити, що поширення негативного вживання поняття "свiт як образ i картина" виявляє не тiльки критичне ставлення до абс¬¬¬трагування, як основи здорового глузду, а й до розуму (що, наприꬬ¬лад, досить прозоро висловлено у М.Хайдеггера). Однак, споглядаючи зразки живопису бiльшiсть глядачiв бажає розумiти задум автора, переважно абстрагуючись вiд нескiнченої множини обставин, яка мала мiсце пiд час творчого акту створення картини. Глядач цiлком д¬речно абстрагується вiд цiни на фарби, вiд стосункiв художника з дружиною та дiтьми, вiд розладiв шлунку та гiпертонiї, що супр¬воджували митця усе життя, вiд кiлькостi волосин з якої складався пензель майстра та безлiчi iнших дрiбниць, якi рiзними "мудрецями" можуть бути необмежено інтерпретовані. Чому так? Та тому, що нас насправдi не цiкавить неiстотне iснування: читай - нерозумне. Тоᬬ¬то, якщо комусь не подобається "пан-буття Cogito" в буттi людини, то скорiше за все йому не подобається усвiдомлення сବ¬мовiдповiдальностi, самоусвiдомлення наявностi рiзницi (дема𬬬кацiї) "дороги до пекла" та "дороги до храму".