ПИСАНКА

Розказує пані Одарка про символіку гуцульських писанок, поділяючи їх на Космацькі і Верховинські. Хвалить писанку цього мальовничого регіону авторка за відчуття руху і ритму у неї, за її неповторне зіставлення візерунків, за її “працьовитий” характер, за їх гармонійне поєднання кольорів, за не перевантажену симетрію; за збережені символи і це є найголовнішим.

Важливим центром популяризації українського писанкарства у США є Український Музей у Нью-Йорку, де щороку перед Великоднем відбуваються вистави писанок із колекції Музею, яка начисляє більше, ніж 600 писанок зі всіх земель України, в тому числі немало є із Гуцульщини. У зв’язку з виставою відбуваються курси малювання писанок для дітей і для дорослих, які веде етнограф-лектор Любов Абрам’юк-Волинець.

Другим центром виробу писанок на терені Америки є українське поселення в Міннеаполіс, Мінесота, де за відродження українських писанок взялися жінки-мистецтвознавці: Йоганна Луців, Анна Кміт, Лоретка Луців і Люба Перчишин. Вони малюють писанки і пропагують це мистецтво серед українського й американського населення.

Згадані пані видали англійською мовою прегарні кольорові підручники до науки малювання писанок. Авторки розповідають у цих підручниках історію українських писанок, пояснюють символіку їх мистецьких мотивів і техніку малювання. Ці підручники видав у перекладі на німецьку мову швейцарський видавець Павло Гавот у Берні в 1981 році. Революцією англійських підручників є ілюстрації писанок, прикрашених мотивами трипільської культури, які майстерно виконала Люба Перчишин, в формі спіраль і хвилястих ліній.Американський публіцист Роберт Р.Йордан зацікавився українськими писанками, поїхав в Міннеаполіс, де відвідав склеп і ательє писанок згаданих писанкарок. Христина Амброзяк і Люба Перчишин дали йому докладні інформації про їх виріб писанок. На основі цього матеріалу Йордан написав похвальний нарис про українські писанки, який прикрасив кольоровими світлинами найгарніших писанок з орнаментальними гуцульськими мотивами. Цей нарис появився у квітні в 1972 році у Вашингтоні під заголовком “Великодні поздоровлення від українців”. На світлинах автор зобразив також техніку малювання курячих яєць.

Заходом Українського інституту Америки в Нью-Йорку відбуваються щороку навесні вистави українського великоднього печива та писання писанок. Ці вистави влаштовують дівчата й жінки, які народилися в Америці, а штуку малювання писанок і печення пасок навчилися від своїх матерів. Українськими писанками зацікавилися також американські школи. Вони запрошують українських фахівців від писанок до ведення курсів у часі шкільного навчання.

До поширення писанкарства в Америці й Канаді причинилися Гуцульські Товариства. Гуцулки-емігратки займалися писанкарством вже в переходових таборах для переселенців у Німеччині по другій світовій війні. Багато гуцулів перебувало тоді в таборі в Авгсбургу, де космацька писанкарка Євдокія Кушнірчук разом з іншими жінками доставила на Великдень немало писанок для своїх і чужих. В таборі Регенсбур виготовляла мистецькі писанки шешорська писанкарка Параска Олексик з дому Ткачуків. Управа табору зробила гарний портрет, на якому Параска була зображена під час малювання писанок, і подарувала його директорові УНРРА, родом з Канади.

Відомою писанкаркою з США є Таня Осадца.

Походить вона з міста Копичинці на Тернопільщині із славної родини учителів. Любов до писанкарства в цьому роді починала ще бабуся Тані пані Параскевія з Поморянських Елиїв, яка зростала в селі Котівка біля містечка Копичинці, що на Тернопільщині. Вона навчила виготовляти писанки матусю Тані пані Павлину, і так починалася історія писанкових чудес у цьому роді.

Ще в дитинстві Таня Осадца мала змогу милуватися космацькими писанками, які запам’яталися їй на усе життя. Приносили їх на Тернопільщину гуцули з Космача перед Великодніми святами, і Таня завше з нетерпінням чекала цього дня. Та доля довго не колисала дівчинку в українських чебрецях та м’ятах, в рідних серцю околицях. Поляки вислали її батька, а з ними переїхали і дві їх донечки. Саме в Польщі матуся навчала доньок вперше писанкового ремесла, саме в Польщі – далеко від рідної хати – писанки нагадували дівчатам про Україну.

Починала пані Осадца виводити писальцем на білосніжному яйці простенькі взори, такі, як вміла колись її бабуня. Але повсякчас мріяла виготовляти і складні орнаменти, такі, як у Космачі та Гуцульщині.

“В 1950 році я з чоловіком Богданом та малою донькою приїхала до ЗСА, і почала знову виготовляти писанки. Спочатку для себе і для дитини на Великдень, а згодом і для знайомих, і навіть чужинців”.