ПИСАНКА

До центру “Дружба” не переставали іти люди. Вони вчилися писати українські писанки, заучували заздалегідь українські слова, щоб привітатися з майстром чи подякувати йому українською мовою. Прекрасні писанки виготовили француженки Клер Жіменез, Паскалі Піно. Звістка про виставку писанок і майстра з України полинула за межі Ліону, і на виставку почали їхати люди з Марселя, Гренобля, Тулузи.

Відомою писанкаркою – українкою у Франції є Галина Хоткевич.

Ще двадцятирічною дівчиною виїхала майбутня майстриня на чужину. Її батька – уславленого письменника і актора, музиканта і фольклориста, громадського діяча – Гната Хоткевича арештували. Вже не сподівалася писанкарка повернутися на Україну, за якою так сумувала.

Але минули літа, ожила Україна новою пам’яттю про своїх синів і дочок. Згадали і Гната Хаткевича, святкували його ювілей. У гуцульському селі Красноїллі відродили Гуцульський театр, який свого часу тут організував був з неписьменних гуцулів Гнат Хоткевич. На святкування була запрошена і пані Галина.

В душі у неї вирувала невимовна радість. Здавалося, що неї виросли крила.

Далі були сердечні зустрічі у Львові, Чернівцях, Києві і на Гуцульщині, яку так любив Гнат Хоткевич.

На Гуцульщині пані Галині вперше подарувати космацькі писанки. Вона довго-довго ними милувалася і призналася, що й сама займається писанкарством з дитинства.

Спочатку не виготовляла писанки, бо писанка рів в Україні було багато, але дуже любила в батьківськім домі гортати книжку з малюнками писанок. Тільки у Франції пані Галина відчула потяг до рідного, українського.

Тоді й вирішила виготовляти писанки, які б веселили її душу. Технології їх виготовлення не знала. Узори малювала із пам’яті. Спочатку малювала пензлями і виходило щось на зразок мальованок, але дуже хотіла робити воскову техніку. Її син Богдан спробував першим цю техніку. І розписав на яйці гуцульську церковицю тремтячими жовтими лініями. Писальне-кистку зробили самі. Фарби брали які знаходили. Пробували рослинні барвники робити, але на чужині було важко відшукати трав подібних до українських. І не було кому підказати. Тільки пізніше, в 1969 р. отримала пані Галина книжку Е.Біляшівського “Українські писанки”.

Галина Хоткевич зараз не тільки пише писанки, але й популяризує їх через виставки, видавництво листівок з їх зображенням.На витворах пані Хоткевич є дуже багато гуцульських символів. На одній з писанок на зеленому тлі зображено дерево життя. Доповнено воно червоними соковитими плодами. А під ними – два красені олені. Від цієї писанки віє карпатським краєм, і присвятила вона її пам’яті свого батька, який так любив Гуцульщину. На другій – на такому ж тлі писанкарка намалювала ніжну квітку і велике гроно винограду.

Є в пані Галини писанки і два і триколірні. Вони здебільшого на червоному тлі. В окремих випадках майстриня контури орнаменту наносить на білому яйці і опускає в червону фарбу, після чого обтирає віск, а в інших спочатку кладе яйце в жовту фарбу і робить по жовтому тлі восковий розпис, а відтак опускає в червону барву і обтирає віск. В обидвох випадках писанки оригінальні, на них пані Галина відтворює поширений мотив Гуцульщини “Сорок клинців”.

Нерідко для основного фону обирає художниця і чорний колір. Тоді тонкі контури орнаменту виділяє біла або жовта барви і між ними червоний колір. На таких писанках авторка виконує мотиви “дубові листя”, “вовчі зуби”.

Найбільше ж уваги пані Хоткевич приділяє дрібно орнаментальним писанкам. Для них вона використовує чорний, рідше вишневий фон. З основних мотивів найчастіше зустрічається “штерн”, “безконечник”, “колосок”, “решітка”, “олені”, “риби”, “коні”. В них особливо відчутно вплив космацьких писанок.

Галина Хоткевич в Греноблі та інших містах Франції напередодні Великодня щороку влаштовує невеликі виставки писанок, щоб французи знали про цей самобутній, оригінальний вид українського мистецтва.