Клавірна музика XVI – XVIII століття

Слово “fuga” по-італійськи означає “втеча”, це пов’язано з тим, що голоси фуги ніби доганяють одне одного.

Зміст фуги с-moll створює розвиток одного образу, поміченого її темою.

Тому викладач сконцентровує всю увагу на темі.

Органіст Ш. Відора: “Тот, кто не может ясно, сосредоточенно исполнить тему фуги, - не может быть органистом”.

Перша поява теми в фузі, як правило одноголосна, що дає можливість яскраво утвердитися в характерному образі.

Важливу складність представляє її ритм. Той, хто виконує Баха, повинен завжди відчувати себе диригентом с-moll’ної Фуги, то “диригувати” потрібно з І ж паузи, бо з неї і починається тема.

Переважно учні допускають помилку в темі Фуги граючи заліговані шістнадцяті тихіше ніж стаккатні вісімкові. Тому, як би не мінявся штрих в темі, всі її звуки необхідно грати одним тоном – щоб відчувалася успішність і строгість бахівської теми.

Далі, увагу учня необхідно зупинити на кульмінації теми.

Слідом за засвоєнням теми і відповіді починається робота над протискладненням. Воно повинно виконуватися тихіше, ніж відповідь, для чого три останніх звука в темі можна приглушити.

В інтермедіях розвиваються окремі елементи теми, а також і другий тематичний матеріал фуги.

Велика кількість інтермедій є одним з ознак тонального розвитку фуги. Учень переважно добре чує верхній голос і майже зовсім не чує середній і нижній голоси. В такій ситуації корисно вдома вправляти верхній голос виразно на forte, а середній piano і дуже рівним звуком. А потім поміняти цю вправу. Цей спосіб на кожною парою голосів дає добрий результат.

Вчити Фугу корисно по розділах (такт 11-19) відсутність головної тональності – це середня частина фуги; ІІ (з такту 20) починається повернення в головну тональність – заключна частина (тональна реприза).

На закінчення декілька слів про педаль і темп.

Прелюдія і Фуга явно клавішного походження, вживати педаль тут не бажано. Правильний темп фуги – живий, рухливий, але не швидкий, без поспіху.

Музика Баха рішуче нічого не дасть учневі, якщо у нього не виникне душевний контакт з нею, не відчує її величність і разом з тим зачарованністю.

Позитивні, цілеспрямовані види показів. Це перш за все – любому, в тому числі талановитому учневі можна і потрібно показувати на роялі все що зв’язане з загальною культурою гри: сила звучання forte i pianissimo, побудову акордів, плавність акомпонементу, секрети різних способів звуковидобування, блиск пасажів і співвідношення елементів фактури, особливості артикуляції, ясність голосоведення і т.д. Треба надати учневі максимум волі, одночасно не вставати від учня до тих пір, поки він не оволодіє потрібним прийомом і не доб’ється ясності слуханим поліфонії.

Накінець, можливий ще один вид показу – повністю виконання твору або великими уривками. Так завжди поступав Микола Рубінштейн. Такий показ можна зрівнювати з прослуховуванням платівки, до якого корисно звертатися, особливо до початку роботи над твором.

Самостійно (під наглядом викладача) робота молодого піаніста з авторським текстом – найбільш правдивий і діючий “важіль” творчого встановлення потенціального артиста.