Клавірна музика XVI – XVIII століття

На матеріалі інших п’єс з “Нотного зошита” учень засвоює нові для нього риси музики Баха, з якими буде зустрічатися в творах різної складності. Наприклад, з особливостями бахівської ритміки.

Так, всі марші з цього збірника і майже всі менуети будуються на четвертних і вісімкових тривалостях. Подібне співвідношення переважно потребує контрастних штрихів: дрібні тривалості – граються legato, а більші – non legato або стаккато (в залежності від характеру п’єси).

Полонез №19 (g-moll) – урочистий церемоніальний танець-шестя, відкриває бал. Обдумуючи інструментовку Полонеза випливає уявлення, ніби тут приймають участь два оркестри – струнний, виконуючий два перших мотиви, і духовий, грає четвертні ноти більш глибоко.

Не випадковий той факт, що мелодичну лінію лівої руки учні засвоюють набагато складніше, ніж правою, тобто не розуміють вираженої мелодичної думки в басовому голосі і вчать її механічно. Тому рекомендується більш уважно проаналізувати мотивну будову мелодії в лівій руці. Для того, щоб кожен мотив був добре прослуханий, учневі корисно спочатку заспівати його вголос, потім в думці, “про себе” – а тоді вже грати.

Учням з малорозвинутим почуттям ритму особливо рекомендується вчити ці п’єси – марші і полонези.

Щодо редакції “Нотного зошита Анни Магдалени Бах” заслуговує уваги слідуюче.

Єдиним повним радянським виданням “Нотного зошита” являється редакція Л. Ройзмана. В основі її лежить точний авторський текст, виконавські позначки редактор достатньо добре відображує характер творчості Баха. Аплікатура виходить з принципу композитора, який, як відомо, поза звичайного підкладання першого пальця, любив використовувати перекладання, або перехрещування пальців (наприклад, в гамоподібній послідовності вверх використовував такий порядок: 3, 4, 3, 4 або 3, 4, 5, 2, 3, 4 і т.д.). І на кінець, великим досягненням цього видання являється таблиця розшифрування всіх мелізмів.

При погляді на таблицю ми бачимо три моменти:

1)виконувати мелізми за рахунок протяжності основного звуку;

2)всі мелізми починаються з верхньої допоміжної ноти (крім перечеркнутого);

3)допоміжні звуки в мелізмах виконуються на ступенях діатонічної гамми.

Маленькі прелюдії і фуги.

Цей збірник, один із самих популярних в учбовому процесі був сформований вже в ХV столітті німецьким музикантом Ф. Гріпенклем.Поділяється на дві частини:

І – включає 12 п’єс

ІІ – включає 6 п’єс.

Ці “Маленькі прелюдії” дають можливість викладачеві поглибити знайомство учня з характерними особливостями бахівського фразування, артикуляції, динаміки голосоведення, пояснить йому такі важливі поняття теорії поліфонії, як тема, протискладнення, імітація, скрите багатоголосся.

З ХV століття прелюдія представляла собою імпровізаційний вступ.

У ХVІІІ столітті прелюдія уже трактується як самостійний жанр.

Першу частину збірника можна розділити на 3 групи: