Клавірна музика XVI – XVIII століття
Початкові роки навчання в ДМШ показують, що період уже з давніх часів рахується вирішальним і дуже відповідальним етапом в формуванні майбутнього піаніста. Тому тільки тут виховується зацікавленість і любов до музики, відповідно і до музики поліфонічної.
Найбільш улюбленим для дитини в світі музики є пісня. Тому вона дає можливість викладачу зацікавити учня музикою, знайти з ним спільну мову.
Найбільш доступний по своєму змісту учбовий матеріал для початківців – мелодії дитячих і народних пісень в одноголосному викладі для фортепіано. Таким чином, з перших кроків у центр уваги учня ставиться мелодія, яку він спочатку виразно співає, а потім вчиться виразно “співати” на фортепіано.
Виразне і співуче виконання одноголосних пісень – мелодій надалі переноситься в співвідношення двох таких же мелодій в легких поліфонічних п’єсах.
Поліфонічний репертуар для початківців складає легкі поліфонічні обробки народних пісень підголоскового складу близькі і зрозумілі дітям по своєму змісту. Викладач розповідає про те, як виконувалися ці пісні в народі: починав пісню заспівник, потім її підхоплює хор (“підголоски”) варіюючи ту ж мелодію.До прикладу, пісня “Ах ты зимушка-зима”, викладач пропонує виконати її “хоровим” способом поділивши ролі: учень на уроці грає вивчену вдома партію заспівника, а викладач на другому роялі “зображає” хор, який підхоплює мелодію заспіву. Через 2-3 уроки “підголоски” виконує учень і переконується в тому, що вони є самостійні, як і мелодія заспіву.
Активне і зацікавлене відношення школяра до поліфонічної музики залежить від метода роботи викладача.
Вміння підвести учня до образного сприйняття основних елементів поліфонічної музики, як наприклад, імітація. Не варто знайомити першокласника з цим терміном. Так, в п’єсах типу дитячої пісні “На зеленом лугу”, де початковий наспів повторюється октавою вище, можна пояснити імітацію порівнюючи це явище, як “ехо” (відлуння). Над імітаційною грою можна попрацювати ансамблево: виклад мелодії виконує учень, а її імітацію (“відлуння”) викладач; а потім навпаки.
З перших кроків для оволодіння поліфонією учня потрібно привчити як до ясності поступового вступу голосів, так і до чіткості їх проведення і закінчення. Важливо добитися від учня обдуманого виконання legato, плавного переходу, ніби переливання одного звуку в другий. При цьому не можна допустити формального виконання штриху – механічне “переступання” з клавіш на клавішу.
Крім засвоєння простої імітації в поліфонії Баха з’являється стретна імітація.
“Нотний зошит Анни Магдалени Бах”
Легкі поліфонічні п’єси – найцінніший матеріал, який активно розвиває поліфонічне мислення учня, його звукову палітру, виховує почуття стилю, форми. Сюди ввійшли в основному невеликі танцювальні п’єси – полонези, менуети й марші.
Вивчення поліфонічних творів Баха починати треба з самого головного – розкрити зміст п’єси до того, як учень почне розбирати її.
Щоб п’єса вийшла насправді поліфонічною, учневі в першу чергу треба зрозуміти розвиток і внутрішнє життя окремих голосів. Це потребує довшого часу і обов’язкового вивчення п’єси напам’ять. Існує такий метод грати мелодію верхнього голосу на октаву або дві вище, що посилює контраст в звучанні голосів і допомагає зрозуміти їх різноманітні барви.
Наприклад, досягнути виразності питання і відповіді у співвідношенні фраз в d-moli Менуеті, учень одержує додаткове завдання вивчити Менует №4 L-dur. Для виразного виконання його мелодії потрібно перш за все вслуховуватися у виразне співвідношення питання і відповіді чотирьох тактів.
Динаміка в п’єсах Баха повинна бути націлена на те, щоб рельєфніше відтінити самостійність кожного голосу. Поліфонії Баха характерна полідинаміка, тому для ясного її виконання потрібно не перебільшувати динамічні відтінки.