МОВА I ВЛАДА

Взагалі ж досить симптоматичний уже сам факт обрання за мовний взірець не художніх текстів — найбільш індивідуалізованих і найбагатших лексично, — а непорівнянно вбогішої з цього погляду політичної публіцистики [9], тобто вирівнювання "за найменшим спільним знаменником". Від інших мов новомова різнилася тим, що її словник з року в рік не розширявся, а скорочувався" (Орвелл). Отож-бо [10].

Таким чином, ми поступово виявили дві власне лінґвістичні характеристики радянської "новомови" — 1) сувора відповідність граматичним нормам, безособова "правильність" (так балакають недосить вільно опанованою іноземною) і 2) мізерність словникового запасу. У зв'язку з цим доречно згадати відкриття, зроблене свого часу батьком так званої дескриптивної лінґвістики Ф.Боасом: в будь-якій мові граматичні значення становлять плюс примусовости, доконечности, силування, тобто граматика цілком фатально зобов'язує суб'єкта мови до подання певної, мінімально необхідної інформації про події (якщо по-українськи, то про час дії, її доконаність чи недоконаність, рід і особу діяча тощо), лексичні ж значення є необов'язковими, факультативними — стоять, сказати б, на полюсі свободи, надаючи суб'єктові право вільного вибору. Відтак надмірна граматична правильність і лексична вбогість — ознаки того, що мова гнітить мовця: закріпачує, сковує його дух. Гаразд, коли перед нами іноземець, а коли людина так говорить своєю рідною?

"Но уже сегодня приятно побывать во многих колхозах и совхозах. Приятно войти в просторные, светлые дома, где городские удобства сочетаются с особенностями и потребностями сельской жизни. Новый характер труда, современный быт и облик таких сел — это и есть, товарищи, добрые плоды нашей социальной политики!"

Це—з промови Брежнєва на XXVI з'їзді КПРС. Витяг узято навмання, він абсолютно типовий. Такими витягами напихалися шкільні збірники граматичних вправ, написана такою мовою горезвісна "трилогія" дістала найвищу державну відзнаку з літератури й проголошена була за взірець літературного (так!) стилю, усе це десятки разів перечитувалося школярами й студентами, бо входило до всіх екзаменаційних програм — словом, це те ментальне тло, на якому зросло моє покоління.

Перечитайте наведений уривок. Тільки політичне наївний невіглас здатен припустити, буцім бодай одне слово в ньому можна порушити — вилучити або замінити на інше. Нічого подібного! Можна, щоправда з натяжкою, замість "приятно побывать" — далеко експресивніше "радостно побывать" ("посетить" — уже не можна: термін офіційний, ледь не дипломатичний, і тому наперед відтинає від себе всякі емоційно-оцінкові епітети). Але загалом і така заміна некоректна, бо "радостно" має бути не тим, хто "бывает", а тим, хто постійно живе там, у цих "колхозах й совхозах", у "просторных, светлых домах", знай благословляючи "нашу социальную политику", — творцям же останньої належить бути стриманішими у вияві своїх почуттів, це ще від Сталіна йде: юрмища ревуть од захвату, а влада ледь посміхається у вуса — "приятно"! "Просторные, светлые дома" — також стійка словосполука, заміна на "теплые" чи, скажімо, "уютные" внесла б недоречно "гуманітарний" дисонанс: перед нами не що, як естетичний ідеал доби "розвинутого соціалізму", "просторные, светлые дома" — це й підмосковні урядові дачі, і Палац з'їздів у Кремлі, і взагалі "енкратичний" образ дому (таких "просторных, светлых" озій зі скла й бетону зопалу назводили навіть на БАМі й аж тоді спохопилися, що в 50-градусний мороз вони перетворюються всередині на палаци Снігової королеви). Ну а про те, щоб намацати якісь люфти в "новом характере труда", "особенностях й потребностях сельской жизни", "добрых плодах нашей социальной политики" чи інших buzz words, годі й думати — текст, як бачимо, збитий і злютований так щільно, що кожна спроба заміни чаїть у собі приховану загрозу не більше, не менше, як ідеологічного збочення. Ні вже, хай усе лишається на своїх місцях.Полюс свободи" зникає — зостається чистий примус, майже стерильна граматика: речення, ніби навмисне призначені для учнівських студій синтаксису. Я б сказала навіть, що тільки граматика і вносить у такі тексти подобу сенсу, адже до онтологічного справдження (за критерієм "чи існує в дійсності?") вони не надаються. "Новый характер труда (?), современный (а який мав би бути, середньовічний? — O.3.) быт й облик таких сел — это и есть добрые плоды нашей социальной политики" чи "Да здравствует коммунизм — светлое будущее человечества!" (як може "здравствовать" "будущее", те, чого ще нема? — О.З.) — всі ці речення з онтологічного погляду так само "порожні", безглузді, як і класичні "граматичні" приклади російського лінґвіста Л.В.Щерби ("Глокая куздра штеко будланула бокра й курдячит бокренка") або американця Н.Чамскі ("Colourless green ideas furiously sleep " [11]). Зате вони правильні, вони зобов'язують, вони напомповують свідомість димом незбагненних, ніяк не зв'язаних з дійсністю абстракцій, водночас паралізуючи волю до інтелектуального опору.

Не забуваймо й ще одне: на відміну від питомої мови російського народу, енкратична російська "новомова" призначається до комунікації (так і в академічному мовознавстві речено: головна функція "русского языка как средства межнационального общения" — комунікативна), тобто не до продукування думки, а до трансляції вже готових думок (згадаймо Славіну!). Повновартісне, незалежне мислення потребує абсолютно безкраїх обширів "істинної", прозорої щодо світу мови — а в ідеалі, припускаю, ще й співвідношення мови мислення ("батьківської") з мовою почування ("материнською"). "Міжнаціональна" ж, коли вона витісняє національну, замикає людину в шахту ліфта, де рух триває лише вздовж уже напнутих тросів. Відповідно, інтелектуально-творчий потенціал, приміром, тих українців, котрих з дитинства (ясла, дитсадок, школа...) відчужено на Україні від української мови, має бути, порівняно з природними російськомовцями, зрослими в Росії, істотно ослаблений: за самими "стартовими умовами" ці люди приречені на інтелектуальну вторинність. (Тут, до речі, також і відповідь на питання, над яким марно сушать мізки педагоги, психологи, методисти та бозна-хто ще: чому випускники радянських вузів здебільшого не знають тієї іноземної мови, котру гризли, як рахувати середню школу, вісім років поспіль, — чому взагалі в СРСР така рідкощ фахівець із знанням мов?.. Раз у товаристві, де зайшла балачка про С.Лема, я поцікавилася в молодого російськомовного інженера, чи читає він по-польськи, і дістала начебто жартівливу, а насправді разючо точну відповідь: "Никакими языками не владею — с трудом выучил русский". У цьому— страшна правда: "с трудом" убгавши свою свідомість у "вакуумну камеру" "новомови", такий чоловік загалом позбувається ментальної спромоги стати на точку зору іншого етносу, бо йому нема звідки на неї ступити — не можна підстрибнути, висячи в повітрі!).