ПРО ОСОБЛИВОСТІ КОМП'ЮТЕРНОГО ДИСКУРСУ

Матеріалом для дослідження послужили словникові статті, тексти електронних повідомлень та комп'ютерних конференцій, а також записи фрагментів усного мовлення користувачів та спеціалістів-комп'ютерників.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, присвячених відповідно загальним питанням неформального мовлення, лексико-стилістичним особливостям комп'ютерного дискурсу, визначенню місця комп'ютерного дискурсу в комунікативному середовищі та висновків. Робота також містить список використаних джерел і 3 додатки, що ілюструють теоретичні та практичні матеріали дослідження.

РОЗДІЛ 1.

Загальні питання неформального мовлення

Сленг і жаргон як джерела поповнення і рушії розвитку мови

Аналізуючи сучасні тенденції розвитку мови, Олександр Левінтов у статті "Пахани і пацани"1 окремо зупиняється на такому парадоксальному факті, як опір розвиткові мови з боку її найбільших поборників: "Чомусь вважається, що мова, в основному, розвивається сама по собі, з властивою їй містичною і міфічною суб'єктністю. Вважається також, що вона вбирає в себе інші мови за рахунок комунікацій, у нашу добу все більш технічних.

Усілякі зміни в мові викликають лють і цькування з боку ревнителів мови. Це дуже дивно – лінгвісти і філологи, педагоги і дослідники, які відносять себе до ревнителів мови, першими ополчуються на поновлення мови й одночасно пишаються її динамічністю і тим, що "мова розвивається".

Для ілюстрації автор наводить цитату з М.Горького (стаття "Про мову")2: "З найбільшою прикрістю доводиться зазначати, що в країні, яка так успішно – у загальному – сходить на вищий щабель культури, розмовна мова збагатилася такими недоречними слівцями як, напр., "мура", "буза", "волинити", "шамати", "дай п'ять", "на великий палець із присипкою", "на ять", і т. д. і т.п."

Подібне "занепокоєння" можна знайти у Федора Гладкова: "У нашому соціалістичному суспільстві ще не витравлена зараза лихослів'я... Особливо тяжко, коли вправляються в доборі лихих слів, не соромлячись вуличного натовпу, підлітки".3Вступаючи у полеміку із згаданими авторами, О.Левінтов стверджує, що мова сама по собі розвиватися не може, і що діти відіграють основну роль у розвитку мови. Найяскравіше це явище проявляється на зламі епох, у періоди воєн та революцій. Тоді "надані самі собі і стихіям вільного існування, діти, як голодні вовченята, починають хапати будь-які мовні кусні, поглинають будь-що, зовсім не страждаючи нетравленням шлунку (чи мови?) і при цьому винятково вільно займаючись словотвором і навіть граматичними іноваціями".

Обстоюючи історичну функцію дітей у формуванні мови, автор цитує О.Єсперсена: "У скандинавських мовах доба вікінгів є, очевидно, періодом, що породив найзначніші лінгвістичні зміни. Але якщо я не помиляюся, то причина цього не в героїчному характері епохи і не в бурхливому зростанні самоповаги і самоствердження, як це іноді відзначали. Більш прозаїчна причина полягає в тому, що чоловіки були відсутні, а жінки були змушені займатися іншими справами, а не мовним вихованням своїх дітей. Я також схильний думати, що та неперевершена швидкість, із якою, протягом останніх ста років, вульгарне мовлення англійських міст відійшло від мови освічених класів..., має своїм природним поясненням винятково тяжкий стан дітей промислових робітників у першій половині минулого сторіччя".4

Для підтвердження тези про роль дітей у процесі розвитку мови О.Левінтов аналізує три віхи в історії Росії, кожна з яких характеризувалася помітними "ненормативними" зрушеннями у мові. Так, у післяреволюційній Росії нову лінгвістичну хвилю вніс клас безпритульних, за чисельністю порівнюваний із класом пролетарів або прошарком інтелігенції. "За різними даними, кількість дітей, які потребували негайної допомоги держави, складала у 1921 4—6 млн. чол., у 1923 — 2,5—4 млн.",5 або близько 5% усього населення країни.

Саме до цього періоду автор відносить виникнення унікального феномену суміші жаргону ("секретної" мови закритих товариств і груп) із сленгом – принципово відкритого мовлення як способу самовираження. Цей феномен виражався, з одного боку, як доступна, природна і загальновживана мова всіх прошарків суспільства, з другого боку – як мова, що зробила всю країну закритою за залізною завісою стороннього розуміння. Ця мова "стала, насамперед, мовою молодих, яка, то мімікруючи під ленінсько-сталінські політичні лайки і паплюження, то вибухаючи у сутінкках Гулага розсипами нових слів і побудов, почала формувати новий тип людей – "радянську людину". Ця мова виникла як опора подвійної (політичної і кримінальної) моралі і сама стала закваскою нового суспільства, що існує в лещатах антиправової, але поліцейської держави".