РОЗШИРЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МЕЖ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Такими ж фольклорно нерозгорненими є й пейзажні малюнки; оскільки оповідь в «Народних оповіданнях», та і в повістях ведеться від жінки-селянки, то її краєвид обмежується городом, садком, полем, звідки вона переносить у мову найяскравіші барви: «Зійшла на могилу та й глянула тоді на своє село; а сонечко саме сходить... Село як на долоні, так мені в очах і замигтіли білі хати, колодязне цямриння, розквітлі садки й городи»; «А сонечко заходить. Річка тече як щире золото, між зеленими берегами; кучеряві верби купають у воді віти; цвітуть-процвітають маки городні, і високоверхі коноплі зеленіють; де коло білої хатки червоніє рясне вишення чи високий кущ калини стріху підпирає, закриваючи всю білу стіну; а хатина ж у розквітлому городі, як у віночку ховається. І зелено, і червони, і голубо, і біло, й синьо, й рожево коло тої хатки».

Вражає насиченість тексту зменшено-пестливими формами слів: батенько, веселенько, віконце, віночок, голівочка, голівка, голуб’ята, грошенята, дітки, козаченьки, молоденький, молодичка, ніженька, нічка, одежинка, раненько, сорочечка, сіресенька, теперечки, хатка, хлопченята і багато ін. Серед здрібніло-пестливих слів, як бачимо, є іменники, прикметники і прислівники. Нерідко в сполученні іменник+прикметник обидва слова мають зменшено-пестливу форму: братичок ріднесенький, бідненький хлопчик, дитиночка маленька. Дуже багата народна фразеологія. Це здебільшого метафоризовані словосполучення, що вживаються замість нейтральних слів: серце в’яне, піду світ за очі, ґави ловить, і за холодну воду не візьметься, з лиця спав, знайдеш на свої руки муки, лучше з мосту та в воду, годити, як лихій болячці і т. ін. Багато вводиться у тексти народних прислів’їв і приказок. Марко Вовчок навіть виділяє їх у тексті іншим шрифтом: Кому не було добра змалку, не буде й до останку; Сон мара, а Бог віра; До любої небоги нема далекої дороги; 3 миру по нитці — голому сорочка і под.Не позбавлена мова Марка Вовчка й подільських локалізмів — як фонетичних (під вісень, гурки), так і словотвірних (теперки, невзабарі, печаловитий, обрадіти, завтрий день). Мав рацію В. Чапленко, відзначаючи: «Маркова Вовчкова манера вплинула — і треба сказати потужно! — на багатьох українських письменників другої половини XIX ст., а серед них і на таких видатних діячів у царині мовотворення, як Кониський, Нечуй-Левицький, П. Мирний, а поза межами Наддніпрянщини — на Федьковича» 1. Визначаючи складові мовостилю письменниці, В. Чапленко зауважує: «Фольклорні елементи у мові Марка Вовчка були, на мою думку, вирішальні, але не тільки з самих цих елементів складалася її мова: друга складова частина її мови взята з розмовно-побутової селянської мови, переважно в жіночій її відміні» 2.

Першим з російських поетів, шанувальників Т. Шевченка, ступив на грунт української мови Леонід Глібов. Прекрасні його ліричні пісні, що стали народними («Стоїть гора високая», «Вечір», «Скажіть мені правду...», «Летить голуб понад морем»), а ще кращі байки, з яких струменить, немов джерельна вода, українська мова.

Л. Глібов переніс у байки властиву Марку Вовчку пристрасть до зменшено-пестливих слів:

— Як ти співаєш, Півне, веселенько...

— А ти, Зозуленько, ти, зіронько, моя,

Виводиш гарно так і жалібненько...

Є в нього і зменшено-пестливі дієслова:

І їстоньки не їм, і питоньки — не п’ю

Та виглядаю все Зозуленьку мою.

Порівняймо ще: частенько, темненько, щупачок, сотенька, живенький, гарненький, пташечки, славонька, доленька, прехорошенько, світилочки, стьожечки і т. ін. Навіть Вовк у нього Вовченько.

Побутова лексика в байках Л. Глібова — це головним чином слова, пов’язані з обійстям, хатнім начинням, одягом, а також млином: ворота, вусики з червоного сукна, горщик, жупан, загорода, кіш, колеса, комір, кухлик, лозина, макітра, мережечка, млин, пляшка, рукава, свита, страва, хлів, чарочка, черенок, черінь, шестірня і под.

Не відступає Л. Глібов від усталеної вже на той час в українській літературі традиції широко використовувати фразеологізми. В байках вони здебільшого виступають завершальним реченням, у якому міститься мораль: Що, братику, посіяв, те й пожни; Рука, як кажуть, руку миє; Не плюй в колодязь: пригодиться води напиться. Чимало у Л. Глібова народних виразів, що виступають своєрідними синонімами стилістично нейтральних слів: од реготу береться за живіт (дуже сміється); Нехай лиш вражий біс поткне свій простий ніс (хай спробує); То й знатиме — варене чи печене (зазнає біди); Шинкарка язиком як на цимбалах грає (багато говорить) і под.