РОЗШИРЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МЕЖ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

З погляду сьогодення мовна дискусія 90-х років відіграла дуже важливе значення в історії української літературної мови: вона поставила великий знак запитання на її єдності і тут же його зняла. Які б не були особисті амбіції у тих чи інших письменників і вчених, але вони підсвідомо відчували: мова Шевченка, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького і мова І. Франка, Ю. Федьковича — єдина.На щастя, крім мовних дискусій, велася велика і плідна робота щодо вироблення української термінології, про що вже йшлося раніше, і в надрах нової інтелігенції (М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик, М. Коцюбинський) визрівала думка про нову роль української літературної мови: вона має стати посередником між українським народом і світом.

М. Драгоманов різко виступав проти реакційної ролі духовенства щодо перспектив творення української літературної мови на народній основі. Він дорікав народовцям, що вони нібито не помічають тієї шкоди, яка чиниться з їхньої мовчазної згоди: «І цікаво, що навіть найревніші національники-народовці серед галичан ні слова не говорять проти такої зневаги нашої народної мови церквою, проти цього кореня всяких денаціоналізацій нашого народу» 1.

Згодом, як це нерідко трапляється в історії, греко-католицька церква стане гарантом розвитку української літературної мови.

Важливе місце в зростанні словника української літературної мови відіграло запозичування. Воно відбувалося посередньо (через російську і польську мови) і безпосередньо (згадаймо, наприклад, молдавський цикл М. Коцюбинського). Правда, безпосередні запозичення були на маргінесах літературної мови, хоч у говірках, що межували з іномовними сусідами, вони могли бути звичайними.

Велике значення в поповненні української лексики запозиченнями мали переклади світової класики. Їх здійснювали насамперед провідні українські письменники: С. Руданський, М. Старицький, І. Франко, П. Грабовський, Леся Українка, А. Кримський та ін. Зокрема, перекладалися твори Шекспіра, Байрона, Бернса, Джерома К. Джерома (англомовна література), Гейне, Гете, Лессінга, Г. Гауптмана (німецькомовна література), Дайте, Ади Негрі (італійська література), Гюго, Доде, Дюпона, Бріссона (французька література), Петефі (угорська література), Гамсуна, Ібсена (норвезька література) та ін. Українська абстрактна лексика і термінологія, запозичувана з інших мов, часто мала українські дублети. Це явище, започатковане в другій половині XIX ст., спостерігалося ще й у перше двадцятиріччя XX ст., бо це процес цілком природний, від нього не позбавлена жодна з формованих літературних мов. За підрахунками дослідників, «з 60-х років XIX ст. по перше десятиліття XX ст. включно, в українську літературну мову ввійшло понад 1000 лексем інтернаціонального вживання для вираження різних понять суспільної, ідеологічної, філософської, культурної сфер. Якщо ж урахувати лексику інших груп, то це число сягатиме близько 2500 лексем. Найбільш повне уявлення про обсяг запозиченої лексики дають спеціальні словники іншомовних слів (В. Доманицького та Кузелі, М. Чайковського)» 1. Деякі з цих слів мали тимчасовий характер і або зовсім не збереглися, або ж перебувають на периферії системи, напр.: авеніція «події», десциденція «походження», курація «лікування», опінія «громадська думка», дефензива «оборона», револьта «бунт, збройний виступ», гілозоїзм «наука про живу матерію» та ін. 2 Окремі слова цього типу потрапляли і в мову українських письменників, у тім числі східноукраїнських. Так, слова іритація, зресумувати знаходимо у М. Коцюбинського, негоція — в І. Нечуя-Левицького, курація — в Лесі Українки 3. Відбувалася морфологічна адаптація позичених слів. Оскільки вони приходили в українську мову за посередництвом або російської, або польської мов, то те саме слово могло виступати чи то в чоловічому роді (російський варіант), чи то в жіночому роді (польський варіант): актив — актива, девіз — девіза, клас — кляса, анархіст — анархіста, зал — зала (заля, саля) і под. 4

Запозичені слова приходили в українську мову разом із новотворами, що виникли на базі власних словотвірних засобів. Так утворювалися синоніми, кожен з яких згодом або зникав, або ж набував окремого значення. Спершу вживалися як синоніми слова революція — ворохобня — переворот, солідарність — одностайність, конгрес — мітинг — форум — з’їзд — сход, сходка — збори і т. ін. Згодом ворохобня стає історизмом, революція набуває позитивного значення, а переворот — негативного; слово солідарність наближається до значення «спільність інтересів», а одностайність — до «всі без винятку»; конгрес асоціюється з міжнародним зібранням, близько до цього стоїть і слово форум; мітинг уживається в значенні «нетривале зібрання політичного характеру»; з’їзд — це поважні представницькі збори переважно не міжнародного характеру, а збори — зібрання місцевого значення (збори співробітників установи, представників певного регіону і под.). Що ж до слів сход і сходка, то вони перейшли в розряд архаїзмів, хоч і були спроби їх реанімації 5.Чимало синонімів було й серед українських з походження слів, які означали те саме поняття. Так нинішнє єдине письменник передавалося в другій половині XIX ст. словами писатель, письменник, письмак, писальник, письменець, письмовець, словесник, літерат, літератор 1. Становлення термінології відбувалося не лише внаслідок скорочення синонімічних гнізд, але й широкою термінологізацією звичайних слів. Так, застій «відсутність руху», «нерухомість» стає позначенням певного стану суспільства — «відсутність прогресу», безробіття спершу означало «незайнятість, відсутність якоїсь роботи», згодом — це науковий термін, що передає певний стан у суспільстві і под. 2