ІСТОРІЯ СЛОВЯНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА
Р. Н а х т і г а л (1877—1958) — словенець з похо¬дження, який працював над різноманітними питаннями слов'янського мовознавства. Він цікавився виникненням та розвитком найдавнішої слов'янської писемності, резуль¬татом чого е розвідка «Нариси з питання про походження глаголиці» (3943).
Центральне місце серед праць Р. Нахтігала посідає дослідження в галузі старослов'янської мови І писемності. Вчений досліджує Сінайський требник (перша публікація з'являється в 1925 р.), видає повний текст цієї пам'ятки з коментарями (1941—1942).
Цікавився дослідник і слов'янською палеографією. Він висловив ряд слушних думок з приводу походження гла¬голиці.
Його праця «Слов'янські мови» (1938; друге видання — у 1958 р.), що вийшла в російському перекладі «Славянские язьїки» (І963), являє собою коротку порівняльну фо¬нетику і морфологію слов'янських мов, де широко залучені матеріали всіх слов'янських мов, у тому числі й старосло¬в'янської.
А. В а й а н (1893) — французький славіст, учень А. Мейе, досліджував історію сербохорватської мови, видав ряд пам'яток, написав багато статей ї граматику сербохорватської мови (разом з А. Мейє). Його перу належать великі праці:. «Підручник старослов'янської мови» (1948), в російському перекладі книга називається «Руководство по старославянскому языку» (1952), що являє собою описову граматику старослов'янської мови. Фоне¬тиці тут відведено небагато місця. Головна увага приділя¬ється морфологічній системі мови, для чого залучений великий фактичний матеріал. Синтаксису старослов'ян¬ської мови відведено менше місця (один розділ), але питання синтаксису розкидані в інших параграфах і розділах з морфології у вигляді окремих зауважень. Ця моногра¬фія характеризується ще й цікавими самостійними спосте¬реженнями автора над старослов'янськими текстами.
Т. Лер-Сплавінський (1891 —1965) — поль¬ський лінгвіст - написав багато розвідок і ґрунтовних монографічних досліджень з актуальних питань слов'ян¬ського мовознавства. Одночасно займався питаннями старослов'янщини. У працях «Нарис граматики староцер¬ковнослов'янської мови» (1923; третє видання — у 1950 р.) і «Нарис граматики староцерковнослов'янської мови на порівняльному тлі» (1949) вчений виклав своє розуміння граматичної будови старослов'янської мови.
Польський лінгвіст М. М а л е ц ь к и й (1903—1945) досліджував південнослов'янські діалекти. Вченого ціка¬вили окремі питання старослов'янської мови, яким він присвятив такі розвідки: «Чи св. Кирило і Мефодій були греками чи слов'янами?» (1946), «Про батьківщину старо-церковнослов'янської мови» (1945), «Найдавніша літера¬турна мова слов'ян» (1947).
Значний вклад у розробку науки про старослов'янську (староболгарську) мову внесли болгарські вчені. У зв'язку з цим не можна не згадати славіста М. С. Дринова (1838—1906), який багато уваги приділив історії болгар¬ського народу, болгарській мові, етнографії: «Із болгар¬ської писемності» (1889), «Новознайдений напис в Окрідській св. Софії» (1890) та Ін.
В. Ц о н е в (1863—1926) займався історією болгарської мови, видавав тексти пам'яток. Його перу належать такі праці й розвідки: «Вступ до історії болгарської мови» (1901), «Класифікація болгарських писемних пам'яток від найдавнішого часу до кінця XVI ст.» (1905), «Які ново-болгарські говори стоять найближче до староболгарських у лексичному відношенні» (1915), «Історія болгарської мови». І—Ш (1919—1937).Серед сучасних мовознавців слід назвати Е м і л я Георгієва, який присвятив чимало розвідок вивченню староболгарської писемності та літератури. Він написав такі дослідження: «Два твори св. Кирила. До питання про писемну діяльність слов'янського першовчителя» (1938), «Італійська леїенда» (1939), «Початок .слов'янської писем¬ності в Болгарії. Староболгарські азбуки» (1942), «Сла-вянская письменность до Кирилла й Мефодия» (1952), «Кирило і Мефодій — основоположники слов'янської літе-ратури» (1956), «Основнне вопросы возникновения старославянской (староболгарской) литературы й старославянского (староболгарского) литературного языка» (1958), «Розквіт болгарської літератури в ІХ—X віці» (1962), «Справа Кирила і Мефодія — вклад болгарського народу в загальнослов'янський і загальноєвропейський Історич¬ний розвитою) (1969) та ін.
Закінчуючи короткий огляд, не можна не згадати видатного радянського славіста, дослідника слов'янських мов О. М. С е л і щ е в а (1886—1942), який своєю працею «Старославяиский язык» (ч. 1, 1951; ч. 2, 1952) вніс знач¬ний вклад у науку про старослов'янщину. Його дослі¬дження виділяються з-поміж подібних видань як росій¬ських, так і зарубіжних тим, що О. Селіщев досить повно, грунтовно і всебічно виклав багатий фактичний матеріал у порівняльно-історичному плані. Праця не закінчена через передчасну смерть автора, проте вона має загальнолінгвістичне значення і наукову цінність.