ІСТОРІЯ СЛОВЯНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА
М. К. Г р у н с ь к и й (1872—1951) — видатний радян¬ський славіст, заслужений діяч науки УРСР, який дуже багато уваги приділяв питанням походження слов'янського письма, виникненню слов'янських алфавітів, дослідженню і виданню пам'яток. Серед його праць, у яких висловлено чимало оригінальних думок з різних питань найдавнішої слов'янської фонетики, морфології, а особливо — з харак¬теристики різних старослов'янських пам'яток, слід назвати такі, як «Памятники и вопросом древнеславянской письменности, т. І—Ш. Киевские глаголические листки. IV. Пражские глаголические отрьшки» (3904), «Пражские глаголические отрывки» (1905), «К Зографскому евангелию» (1907), «Лекции по древнецерковнославяяскому языку» (1907, 1914), «Очерки по истории разработки синтаксиса славянских языков» (3910), українською мовою вийшли «Київські листки та Фрейзїнгенські уривки» (1928), «По¬чаткові сторінки слов'янського письменства» (1930), «Вступ до слов'янського мовознавства» (1946) та ін.
Наукова розробка старослов'янщини продовжувалась і за кордоном.
А. Л є с к і н (1840—1916) — видатний німецький сла¬віст — зробив значний вклад у вивчення слов'янських мов, зокрема старослов'янської.
А. Лєскін впроваджував у мовознавчу практику молодо¬граматичну концепцію, підносячи порівняльно-історичний метод на вищий рівень. Вихід праць А. Лєскіна з старосло¬в'янської мови був значною подією в тогочасному лінгвіс¬тичному житті і сприяв розвитку мовознавчої науки. Йому належать такі дослідження: «Підручник старобол¬гарської мови» (1871;,шосте видання — у 1922 р.), «Грама¬тика староболгарської (староцерковнослов'янської) мови» (1909; друге видання — у 1919 р.). У перекладі на росій¬ську мову ця праця вийшла під назвою «Грамматика древне-болгарского (древнецерковнославянского) языка» (1915).
В. Вондрак (1859—1925), чеський славіст, багато працював над виданням старослов'янських пам'яток, окремі з них досліджував: «Дослідження старослов'ян¬ської мови» (1890), «Фрейзінгенські пам'ятки, їх виник¬нення і значення в слов'янській писемності» (1896), «Про походження Київських листків І Празьких уривків» (1904).
Значне місце серед його досліджень посідає «Граматика староцерковнослов'янської мови» (1900; друге видання — у 1912 р.). Цінність цієї праці полягає в тому, що вона включає старослов'янський синтаксис. Найбільше значення для науки має двотомна книга «Порівняльна грама¬тика слов'янських мов», І—II (1906—1908; друге видан¬ня—у 1924—1928 рр.).
Словенець В. О б л а к (1864—1896) працював у галузі старослов'янської мови. Йому належать розвідки «Про становлення старослов'янської мови», «Про батьківщину старослов'янщини». У праці «Дослідження македонських говорів» (1896) автор показав, що багато особливостей го¬вірок сіл Сухо і Високо, розташованих на батьківщині Костянтина і Мефодія (біля міста Солунь), збігається з головними рисами старослов'янської мови. Ця моногра¬фія відіграла вирішальну роль у спростуванні паннонської теорії походження старослов'янської мови й утвер-дження теорії про староболгарську основу її.
А. М е й є (1866—1936) — французький лінгвіст із сві¬товим ім'ям, який багато зробив і в галузі слов'янського мовознавства. Уже в перших працях він звертається до вивчення слов'янських мов, зокрема старослов'янської. Його праці «Дослідження вживання знахідного-родового відмінків у старослов'янській мові» (1897), «Розвідки з етимології та словникового складу .старослов'янської мови» (1902, 1904) присвячені категорії Істот і вивченню виду дієслів у старослов'янській мові, проблемі слов'ян¬ської етимології, словотворенню та іншим питанням, пере¬важно пов'язаним з лексикою.Н. В а н - В е й к (1880—1942) — голландський лін¬гвіст, який займався найрізноманітнішими питаннями сла¬вістики. Важливе місце в його науковій діяльності посі¬дає вивчення давньої слов'янської писемності і старосло-в'янської мови. Він написав розвідки, присвячені багатьом явищам старослов'янської мови: «До старослов'янського Іь» (1915), «До питання про старослов'янські напівголосні» (1920—1924), «Про зникнення епентетичного 1 у церковно¬слов'янській мові» (1921 —1922), «До складу староцерков-нослов'янського Супрасльського кодексу» (1925), «О судьбе звука dz в древнецерковнославянском языке» (1925—1926), «Розвиток голосних е, а (ja) в болгарській мові» (1927),. «Так звані ітеративні дієслова і вираження повторної дії в старослов'янській мові» (1927), «Про вживання пер¬фекта й аориста в старослов'янській мові» (1933).
Як наслідок багаторічної діяльності Ван-Вейка з'явля¬ється фундаментальна праця «Історія староцерковносло¬в'янської мови» (1931), що має велике наукове значення. У цій книзі зібрано значний і старанно систематизований
фактичний матеріал із старослов'янських і почасти цер¬ковнослов'янських пам'яток. У російському перекладі праця вийшла під назвою «История старославянского языка» (1957).