ІСТОРІЯ СЛОВЯНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА
П. Фортунатов редагував видання ряду старослов'ян¬ських пам'яток, працював у галузі слов'янської палеографії.
О. Л. Дювернуа (1840—1886) відомий у слов'ян¬ському мовознавстві як автор праць і досліджень з порів¬няльної слов'янської граматики, слов'янського словотвору, розвідок, присвячених старослов'янській мові: «О годе изобретения славянских письмен» (1862), «Практическое руководство к изучению наречий; старославянского, поль¬ского, чешского» (1872).
А. С. Б у д и л о в и ч (1846—1908) займався переважно старослов'янською мовою, вивченням пам'яток. Він на¬писав кілька праць, які заслуговують на увагу: «Исследо¬вание языка древнеславянского перевода 13 слов Григория Богослова» (1871), «Славянская библиография» (1871), «Очерки этнографической и государственной истории югославян» (1878), «Начертание церковнославянской грамма¬тики» (1883), «Общеславянский язык в ряду других ощих языков древней и новой Европы применительно к общей теории русского и других родственных языков» (1892). У цій праці він розглядає питання про праслов'янську культурну мову.А. Вудилович у 1878—1882 рр. друкує велику працю (на жаль, вона не була завершена) — «Первобытные славяне в их языке, быте и понятиях по данным лексикальньш».
В. Ягич (1838—1923) — видатний представник сло¬в'янської філології, хорват за національністю, автор бага¬тьох досліджень із слов'янського мовознавства. Він зали¬шив більше 600 праць з різних галузей: з мовознавства, літератури, етнографії, історії письма.
В. Ягич брав участь у виданні багатьох старослов'ян¬ських пам'яток, які здебільшого мають його передмову або коментування тексту.
Починаючи з 1876р., В. Ягич видає «Архів слов'янської філології». Цей журнал відіграв важливу роль у справі вивчення слов'янських і старослов'янської мов.
У галузі старослов'янської мови В. Ягичу належать такі праці: «Отношение славянских наречий к церковнославянскому язику» (1881—1882), «Памятники глаголиче-ской письменности. Мариинское четвероевангелие» (1883),
«Четыре критико-палеографические статьи» (1884), «Вопрос о Кирилле й Мефодии в славянской филологии» (1885), «История славянской филологии» (1910), «Глаголическое письмо» (1911), «Рассуждения южнославянской й русской старини о церковнославянском язьіке» (1915), а також видана чеською мовою «Історія виникнення церковносло¬в'янської мови» (1900, 1913).
І. О. Бодуен де Куртене (1845—1929), поляк з походження, більшу частину свого життя провів у Росії і зробив дослідження, які мають велике наукове значення. Серед праць ученого, присвяченим питанням слов'янського мовознавства, зокрема старослов'янській мові, можна на¬звати такі; «Огляд слов'янського мовного світу в зв'язку з іншими індоєвропейськими (індогерманськими) мовами» (1884), «Сравнительная грамматика славянских языков» (1901 —1902), «Польский язык сравнительно с русским й древиецерковнославянским» (1912). У працях І. Бодуена де Куртене знаходимо ряд цінних думок щодо принципів структурно-типологічного вивчення слов'янських мов.
О. ї. Соболенський (1856—1929) — видатний вітчизняний лінгвіст, знавець слов'янських мов — пра¬цював у галузі історії російської та інших східнослов'ян¬ських мов, досліджував південнослов'янські мови. Певне значення в науці мала оригінальна робота О. Соболен¬ського, видана під назвою «Древний церковнославянский язьгк. Фонетика» (1891), у якій учений детально описує за пам'ятками фонетичну систему старослов'янської мови, реконструює фонетику праслов'янської мови, користую¬чись даними порівняльного мовознавства. Йому належить рад статей, присвячених старослов'янській фонетиці, до¬слідження з палеографії та історії письма: «Звуки церковпославянского языка» (1889), «Церковнославянские тексти моравского пронсхождения» (1900), «Славяно-рус-ская палеография» (1908), «Кириллица й глаголиця» (1909), «Синайский требник» (1910), «Один из законов церковнославянского языка» (1910), «Образцы греческого письма по преимушеству IX—XI вв.» (1913). Остання праця має важливе значення при вивченні зв'язку кирилиці з грець¬ким письмом.
П. О. Л а в р о в (1856—1929) залишив помітний слід в історії вітчизняного слов'янознавства. Він — відомий фахівець старослов'янської мови і давнього слов'янського письма. П. Лавров видав окремі пам'ятки і написав такі праці: «Обзор звукових й формальних особенностей бол-гарского язьїка» (1893), «Палеографическое обозрение кирилловского письма» (1914), «Кирило та Мефодій в давньо-слов'янському письменстві» (українською мовою, 1928), «Материалы по истории возникновения древнеишеи славянской письменности» (1930).
В. М. Щ е п к і н (1863—1920) дуже багато працював над старослов'янськими пам'ятками, старанно вивчав їх мовні особливості, деякі з пам'яток видав, напр., Савину книгу (1903). Він написав цінне дослідження «Рассуждение о языке Саввиной книги» (1898—1899), у якому дав ґрунтовний аналіз фонетики старослов'янської мови. Ви¬вченню особливостей старих говірок, дослідженню фоне¬тики та морфології середньоболгарської мови присвячена його праця «Болонская псалтьфь» (1906).