Колористичний контраст і засоби його реалізації у російських поетичних текстах 70 80 х рр. ХХ ст. (белый — черный)

(Б.Ахмадулина)

б) внутрішню боротьбу, болісну трансформацію особистості:

Ты весь огонь берешь себе на грудь,

И, свет зари перемежая с тенью,

Твоей свободы выстраданный путь

Проходит через гибель к воскресенью.

(М.Дудин)

в) надію на зміни до кращого у майбутньому:

В глазах темно,

И сердце как кистень,

Но все равно

Светлеет новый день.

(М.Дудин)

Для периферійних компонентів колористичного поля, як це було відзначено раніше для ядерних, характерною є наявність дієслівних форм — від темный — темнить, белый — белить і под.;

Но Заболоцкий спал. Его черты

темнила ночь Италии. Белила

луна Италии, что с высоты

лучами нашу комнату делила.

(Б.Слуцкий).

Лірика 70-80-х рр. ХХ ст. виявила прагнення до посилення експресивного забарвлення художнього твору, що збуджує емоційні відчуття людини. Тому поети нерідко актуалізують семи блиску, що було характерною ознакою поетичного мовлення XVIII-XIX ст. Такі семи у складі антитез виявляють багатство і розмаїтість їх форм, відбиваючи протиборство, психологічні протистояння:

Ямой черною за ней зияли

эти года два,

а глаза осветились и сияли

с высоты метр восемьдесят два.