Колористичний контраст і засоби його реалізації у російських поетичних текстах 70 80 х рр. ХХ ст. (белый — черный)

Аллея молодых берез.

Порушив камень,

Вызмеились корни.

Они чернеют среди белых плит.

Аналізуючи колористичні означення, які відносяться до дальньої периферії белого та черного кольорів, слід виділити серед них найпоширеніші — светлый і темный;

Быстро мчится меж ними (берегами)

Река,

Днем светла,

А ночами темна.

(Л.Татьяничева)

Периферійні компоненти можуть створювати контраст, вживаючися в основному фрагменті тексту поряд із ядерними:

Очи светлые,

Брови черные,

Будто соболи

Прирученные.

(Л.Татьяничева)

Четыреста лет не бывало ни неба,

Ни солнца такого на Влтаве и Висле,

И белыми сделались ленточки крепа,

И темными стали с звездой обелиски.

(С.Орлов)

Б.Ахмадуліна індивідуально у вірші “Черемуха белонощная” використовує прислівники светло і темно, іменники свет і тьма, темь, оказіональний іменник темно, створюючи особливий тип – колоризми – лексичні одиниці із суміщеним значенням світла і кольору [6, 2]. Сполучене вживання колоризмів-антонімів змальовує незвичну, важку для сприймання картину – така затримка є необхідною умовою актуалізації образу. Об’ємність та індивідуальний його характер створюються завдяки несподі¬ваній сполучуваності колористичних номінацій, поєднанню їх у складі генітивної метафори із стрижневим іменником абстрактного значення – словом спеціального вжитку закись [10, т. 4]: