Колористичний контраст і засоби його реалізації у російських поетичних текстах 70 80 х рр. ХХ ст. (белый — черный)

Контраст – одна з найяскравіших характеристик поетичної стилістики – пронизує усю творчість письменників, які відображали дійсність 70-80-х рр. ХХ ст.: Б.Окуджави, Н.Матвєєвої, Л.Татьяничевої, М.Дудіна, С.Орлова та ін.

Колористичні означення белый і черный у поетиці контрасту відзначаються великими інформа¬тивними і функціональними можливостями і, як зазначає І.Бабій, “завдяки складній семантичній струк¬турі, широкій сполучуваності, великим естетичним можливостям характеризуються багатством семан¬тичної наповненості та виконуваних функцій у контексті твору” [2, 188].

Лексико-семантичні поля белого і черного кольорів мають відмінні семантичні ознаки. Основне значення белый – “имеющий цвет снега, молока, мела” [10, т. 1]; черный – кольору “сажи, угля, самый темный из всех цветов” [10, т. 17]. Визначальним є те, що БАС [10] наголошує на прямому протиставленні цих кольорів. Обидва колірних прикметники мають широкі лексико-семантичні поля не тільки в прямому, але й у переносному значенні.

Природно, що антонімічність створюється найповніше і найяскравіше завдяки колірним означенням у прямому значенні, тобто за допомогою ядерних компонентів колористичного поля:

О Володе Высоцком я песню придумать хотел,

но дрожала рука и мотив со стихом не сходился...

Белый аист московский на белое небо взлетел,

черный аист московский на черную землю спустился.

(Б.Окуджава)

Ходит белая ворона —

Очень странная персона:

Почему-то не черна...

К черной стае не прибиться

Этой грустной белой птице —

Не похожа на других.

(Ю.Друнина)

Тісний зв’язок між прямим значенням слова і темою художнього твору був охарактеризований Г.О.Винокуром при розгляді поетичної мови в її художній фунції, мови як матеріалу мистецтва: “Установление тех конечных значений, которые как бы просвечивают сквозь прямые значения слова в поэтическом языке, — задача для самого языковедения непосильная: это есть задача толкования поэзии. Но, несомненно, в задачу лингвистического исследования входит установление отношений между обоими типами значений слова — прямым и поэтическим” [5, 53-54].

Емоційно-образні ускладнення виявляються в таких випадках у наявності персоніфікаційного ефекту, який щоразу формується індивідуально у різних поетів. Якщо Б.Окуджава вже у першій строфі, певно, вказує на особистість, постать якої опоетизовуватиметься у вірші, то Ю.Друніна створює ефект персоні¬фікації завдяки “втручанню” означень іншої парадигматичної групи — слів, які називають психологічний стан людини (персона, грустный). МАС [9, т. 1] фіксує словосполучення белая ворона як фразеологізм, що стосується людини, яка різко виділяється серед інших, є несхожою на оточуючих [9, т. 1].