Лексема срібло в поетиці О.Стефановича

“Вирій, вирій он! Он наш рай росте!” –

Захлинулися криком радості

Білі лебеді.

Срібло вибухло всіма трубами –

В третім небі десь луна котиться,

А сади з води встають купами

День золотиться […] [9, 35]Навіть лірична замальовка, присвячена відльоту журавлів восени, бринить світлою стильовою нотою. Цей настрій, підтриманий у контексті поетизмами блакить, світла зоря, народнорозмовним синонімом до слова журавлі – веселики, різко контрастує із закріпленою у повсякденній мовній свідомості асоціацією співу птахів, що знялися у вирій, із мінорною мелодією. Зокрема, саме так, у руслі традиційної асоціації, сприйняв Б.Лепкий курликання відлітаючих журавлів як сповнене смутку прощання з рідною стороною, як передчуття загибелі на чужині. В О.Стефановича, на відміну від усталеної асоціації, журавлі не сумують, а розсипають гру своїми криками:

Десь високо блакиттю заливається,

Десь високо блакиттю захлинається –

Кру-кру, кру-кру, кру-кру…

Не кажи: “Журавлі вибираються”,

А скажи: “Це веселики з нами прощаються,

На вирій знялись, як на світлу зорю,

Срібних криків розсипали гру” […] [9, 24].

Образ срібла, з яким традиційно пов’язуються позитивні емоції, екстрапольовані в текст, слугує для створення поетом його особливої картини світу, в якій гармонія панує в усьому, навіть у сумному відльоті журавлів за океан, у зміні тепла холодною зимою.

Радісні почуття забарвлюють метонімічні метафори: у словосполученні срібна труба у змалюванні душевного стану означення є не тільки назвою матеріалу, а втіленням краси музики:

Співає срібна в душі труба.

Душа квітками, як клумба, квітне [9, 187].

Пор.також:

І довго іще у просторах

В хорал зливались один

Органні рокоти моря